Маніпуляція доказами у справі Дубневича: детективом НАБУ займається ДБР та СБУ

Детектив НАБУ використав у двох різних кримінальних справах протоколи одного й того ж огляду, але з різними даними. Виявлена службова підробка може коштувати йому кар’єри: Державне бюро розслідувань та СБУ відкрили провадження.

В рамках кримінального провадження проти нардепа Ярослава Дубневича, якому закидають заволодіння майном та відмивання доходів, детектив Національного антикорупційного бюро Маркіян Слоневський подав клопотання про арешт майна українського підприємства з метою подальшої його передачі в управління Агентству з розшуку та менеджменту активів.

Для аргументації позиції він долучив копію протоколу огляду виписок про рух коштів по рахунках кількох компаній, який проводився у 2023 році. Пізніше ще одну копію протоколу цієї ж слідчої дії детектив НАБУ використав в іншій кримінальній справі, відкритій у 2024 році.

Довідково: протокол є формою фіксації процесуальної дії. І згідно з КПК він складається особою, яка проводить цю дію під час її проведення або безпосередньо після її закінчення. При цьому слідча дія охоплює також належне упакування речей і документів, що мають значення для перевірки результатів. Тож у протоколі повинні відображатися усі без винятку дії, що були проведені або вчинені. Адже можливості відновлення чи продовження завершеної слідчої дії КПК не допускає. З цих причин неможливі й змістовні виправлення чи доповнення.

Але захисники нардепа помітили, що копії одного й того самого документу суттєво різняться. «По-перше, обсяг пізнішої версії протоколу збільшився удвічі – з 99 до 186 сторінок. До певної сторінки копій усе було ідентичним, але у більш свіжому варіанті зʼявився аналіз виписок щодо нерухомого майна, арешт якого повинен був розглядати суд. По-друге, значно не співпадали дата і час завершення слідчої дії», – зауважив у коментарі нашому виданню адвокат Олександр Плаван, який у червні минулого року підготував і подав до ДБР заяву про вчинення детективом кримінальних правопорушень.

На думку захисника, дії правоохоронця підпадали під ознаки принаймні двох злочинів:

• службове підроблення (ст. 366 Кримінального кодексу), оскільки були наявні дві різні версії одного документу;
• введення в оману суду (ст. 384 КК), бо документ, одна з версій якого вірогідно була підроблена, використали у суді – на його основі суддя ухвалив рішення про арешт майна.

Подана заява містила прохання внести ці факти до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) та розпочати розслідування щодо детектива НАБУ.

Чому ж сталася ця маніпуляція доказами? О.Плаван допускає, що сторона обвинувачення можливо прагнула створити в суді уявлення про більшу переконливість своєї позиції, зокрема щодо протиправності фінансових операцій. «Це, ймовірно, мало б полегшити передачу майна до управління АРМА, – відзначив адвокат. – Але це виходять за межі службових повноважень детектива і може свідчити про особисту зацікавленість у результатах розслідування».

Втім, у ДБР проігнорували надану їм інформацію.

За загальними правилами, правоохоронці не можуть відмовити у прийнятті заяви (її до речі можна подавати як у письмовій, так і усній формі. В останньому випадку заява фіксується у протоколі). Зміст чи обґрунтованість заяви значення не мають. Щобільше, відмова в її прийнятті прямо заборонена Кримінальним процесуальним кодексом. Щоправда, перед внесенням відомостей до ЄРДР слідчий або дізнавач може здійснити їх формальну перевірку. Втім, навіть це повинно затримувати реєстрацію.

Але якщо правоохоронці не хочуть розпочинати провадження, вони просто ігнорують свій обовʼязок. І невнесення відомостей до ЄРДР є бездіяльністю, яку можна оскаржити до суду. І якщо суд задовольняє скаргу, то слідчий чи прокурор вже зобов’язані негайно внести відповідні відомості до ЄРДР. Адже відповідно до Конституції судове рішення є обов’язковим до виконання.

Саме таке рішення Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив і за заявою О.Плавана (див. ухвалу від 16.07.2024 у справі №761/24647/24). Правоохоронці зробили вигляд, що не зрозуміли це рішення і попросили його роз’яснити.

Суд не сприйняв намагання ДБР уникнути від виконання судового рішення та зазначив, що його зміст є зрозумілим та будь-якого роз`яснення не потребує. Також суд звернув увагу, що сама заява ДБР про роз`яснення фактично була пов`язана з тим, що слідчий не погодився з прийнятим рішенням. Шляхом подання заяви правоохоронці лише намагалися спонукати слідчого суддю до надання додаткового обґрунтування прийнятої ухвали. А це суперечить положенням КПК.

Зрештою ДБР виконало судове рішення і внесло відомості до ЄРДР. І для цього додаткових роз’яснень їм не знадобилося. Що підтверджує думку, що за зволіканням і «нерозумінням» лежить просте небажання діяти за законом. Але для цього знадобилося чотири місяці та досить активна позиція адвокатів.

Цікаво, що 12 лютого цього року з’явилося ще одне кримінальне провадження за фактом внесення детективом Слоневським до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей (ст. 366 КК). Відповідну заяву подав інший адвокат Володимир Богатир, який діяв у інтересах ТОВ «Лвівбудмакс-Інвест». І аби зрушити справу з місця також довелося звертатися до суду.

Які висновки можна зробити з цього кейсу? Хоча процедура внесення відомостей до ЄРДР і врегульована законодавством, ефективність її реалізації залежить від бажання самих правоохоронців.

На практиці таке бажання може бути відсутнє, коли

• йдеться про заяви, які пов’язані з впливовими політиками (можливі негативні наслідки аж до втрати роботи),
• наявний конфлікт інтересів (фігуранти мають особисті, професійні чи бізнес-зв’язки із правоохоронцем)
• справи стосуються «честі мундиру», когось зі своїх.

І хоча у випадку, що розглядався, в кінцевому результаті удалося дотиснути ДБР та СБУ, розраховувати на активне розслідування справи не доводиться. Навіть притягнення детектива НАБУ до дисциплінарної відповідальності також може втратити актуальність через сплив строків.

Але як уплинуть виявлені факти порушень законодавства детективом НАБУ Слоневським на його подальшу карʼєру? У правовій державі він би став репутаційним банкрутом і з таким клеймом ганьби навряд міг би продовжувати роботу у юридичній сфері. Але в Україні такі випадки нерідко стають просто черговим епізодом системної безкарності, де репутаційні ризики компенсуються лояльністю «своїх». А професійне майбутнє залежить не від доброчесності, а від правильних зав’язків.