Мирова угода. Чому суди відмовляють в її затвердженні?

Про мирову угода та чому суди відмовляють в її затвердженні розповіла адвокат АО «АФ «АКТІО», член Центру сімейного права ВША НААУ Тетяна Кондратенко під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками мирову угоду, а саме:

• 1. Поняття мирової угоди та вимоги до її змісту.
• 2. Підстави для відмови в затвердженні мирової угоди.
• 3. Судова практика

У рамках характеристики мирової угоди акцентовано на наступному:

1. Поняття мирової угоди та вимоги до її змісту

Відповідно до статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін.

Вимоги до мирової угоди:

1. Згода обох учасників;
2. Умови мирової угоди мають відповідати вимогам чинного законодавства та не порушувати права третіх осіб;
3. Мирова угода має стосуватися предмету спору, який розглядається судом;
4. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом України “Про виконавче провадження”;
5. Сторони мають подати до суду спільну письмову заяву про укладення мирової угоди.

2. Підстави для відмови в затвердженні мирової угоди

Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Найпоширеніші підстави для відмови в затвердженні судом мирової угоди:

• Використання замість цивільно-правового договору.
• Порушення принципу добросовісності.
• Вихід за межі предмета позову.
• Порушення найвищих інтересів дитини.
• Умови мирової угоди є невиконуваними.
• Процесуальні моменти.

3. Судова практика

1. Розірвання шлюбу:

«…Касаційний суд вважає, що в частині розірвання шлюбу слід відмовити у затвердженні мирової угоди, оскільки відповідно до статті 110 СК України розріання шлюбу можливе лише за рішенням суду. Тому, у будь-якому випадку такі умови мирової угоди є невиконуваними…» (ухвала Верховного Суду у головуючого складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д.Д.., суддів: Гулейкова І.Ю., Гулька Б.I., Коломієць Г.В., Лідовця Р.А. (суддя- доповідач) від 26.07.2023 року по справі № 523/1545/22).

2. Поділ майна:

• «…ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали заяву, у якій просять затвердити мирову угоду, за змістом якої сторони визнають спірне майно спільною сумісною власністю матері і дитини, зокрема, неповнолітнього ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Колегія суддів, надавши правову оцінку умовам мирової угоди, вважає, що положення мирової угоди суперечать вимогам чинного законодавства і доходить висновку, що заява про затвердження мирової угоди не підлягає задоволенню, оскільки запропонованими умовами порушуються права інших співвласників, змінюється режим спільної власності, їхні частки в майні без припинення права спільної часткової власності. Мирова угода за своєю правовою природою € договором, який укладається сторонами з метою припинення спору на умовах, погоджених сторонами. При цьому, вона не може розглядатися як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положенням ЦПК України…» (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого – Крата В.I., суддів: Антоненко Н.О., Журавель В.І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є.В., Русинчука М.М., від 02.09.2020 року по справі № 554/6934/19).

• Відтак, запропоновані сторонами умови мирової угоди суперечать закону, оскільки фактично пропонують задовольнити позов та за умовами мирової угоди визнати за позивачкою право на 2/3 частки у спільному майні подружжя, відступивши від визначеного статтею 70 Сімейного кодексу України принципу рівності часток подружжя у спільному майні, що в свою чергу не відповідає ні вимогам Сімейного кодексу України ні вимогам Цивільного кодексу України. (Ухвала Миколаївського апеляційного суду від 11.09.2024 року по справі №490/6790/23).

• Заявляючи про затвердження мирової угоди, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яким належить в судовому засіданні особисто підтримати та підписати мирову угоду, не зазначали підстав неможливості особистої явки до суду та не наводили поважних причин своєї неявки в судові засідання, унеможливлює заслуховування їх думки щодо умов мирової угоди, з’ясування думки ОСОБА_3, який також не з’явився до суду без поважних причин, а тому і неможливо з’ясувати волевиявлення сторін на зазначені у тексті мирової угоди умови.
• За таких обставин, враховуючи, що жодна із сторін справи в судове засідання не з’явилась без поважних причин, умови мирової угоди не відповідають вимогам ст. 207 ЦПК України, тому спільна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не може бути прийнята судом із затвердженням мирової угоди та закриттям провадження у справі. (Ухвала Дніпровського апеляційного суду від 04.06.2025 року по справі № 180/1426/20).

Визначення місця проживання дитини:

• Дослідивши умови мирової угоди, Верховний Суд дійшов висновку про те, що подана сторонами мирова угода від 14.06.2023 року не відповідає вимогам статті 207 ЦПК України, суперечить закону, є невиконуваною. Відповідно до частини четвертої статті 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Батьки малолітньої дитини, сторони у справі, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тому передали спір до суду, який при розгляді справи враховує висновки органу опіки та піклування (стаття 19 СК України), його участь у справі є обов’язковою. (Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого – Луспеника Д.Д. суддів: Ступак О.В.., Гулька Б.І., Коломієць Г.В., Лідовця Р.А.) від 2.08.2023 року по справі № 753/8495/22.

• Дослідивши умови мирової угоди, Верховний Суд дійшов висновку про те, що подана сторонами мирова угода від 04.09.2023 року не відповідає вимогам статті 207 ЦПК України, суперечить закону, є невиконуваною. Батьки малолітньої дитини, сторони у справі, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тому передали спір до суду, який при розгляді справи враховує висновки органу опік а піклування (стаття 19 СК України), його участь у справі є обов’язковою. Згідно з частиною другою статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. При цьому умови мирової угоди виходять за межі предмета спору, так як, крім питання визначення місця проживання малолітньої дитини, вони визначають умови участі у вихованні дитини, що є іншим предметом позовних вимог, а таких вимог ОСОБА_1 не заявляв. Такі умови мирової угоди суперечать статті 207 ЦПК України, так як відсутні умови мирової угоди щодо згоди самої дитини. З огляду на викладене, Верховний Суд відмовляє у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. (Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого 9753/849 Дд., суддів: Ступак О.В.., Гулька Б., Коломієць Г. В., Лідовця Р.А. ) від 13.09.2023 року по справі № 753/8495/22.

• «…Пункт 3 мирової угоди протирічить засадам СК України, який зобов’язує батьків здійснювати належний догляд у вихованні та спілкуванні з дитиною незалежно від місця проживання дитини». (Ухвала Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу від 26.11.2024 року по справі № 211/6192/24).

• «…Зазначене є можливим лише під час розгляду справи, оскільки з’ясувати думку самої дитини суд не може стадії підготовчого провадження. Крім того, укладена між сторонами справи мирова угода не вирішує спір по суті повністю, а лише встановлює тимчасове місце проживання дитини з батьком впродовж одного року. Суду не наданий висновок Органу опіки та піклування, без якого розгляд цієї справи є неможливим за приписами ст. 19 СК України…». (Ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 26.02.2025 року по справі № 752/12229/24).

Аліментні питання:

• «..Водночас, як вбачається з доданої до заяви про затвердження мирової угоди Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказане майно було набуте ОСОБА_1 у власність під час перебування у шлюбі із позивачкою ОСОБА_2. До матеріалів справи не додано доказів на підтвердження того, що вказане майно було набуте відповідачем у його особисту власність (a.с. 17, 18). Крім того, припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно регламентовано ст. 190 СК України як позасудовий спосіб врегулювання питання щодо сплати аліментів на утримання дитини, який передбачає можливість припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно виключно шляхом укладення між батьками нотаріально посвідченого договору, за умови надання відповідного дозволу органу опіки та піклування…». (Постанова Київського апеляційного суду від 25.09.2024 року по справі № 759/17865/23).

• «…Зі змісту поданої до суду мирової угоди вбачається, що сторони у справі шляхом укладення мирової угоди здійснити перехід права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 на стягувача у справі ОСОБА_1, тобто умови мирової угоди не направлені на врегулювання спору, а є вимогою про перехід права власності на нерухоме майно, тоді як предметом спору, за яким укладена мирова угода, є стягнення аліментів…». (Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 21.03.2024 року по справі № 2-1421-1/06 провадження № 6/759/239/24).