Негаторний та віндикаційний позови: практика Верховного Суду

Про негаторний та віндикаційний позови у практиці Верховного Суду розповіла кандидат юридичних наук, науковий консультант Департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Анастасія Грабовська під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками негаторний та віндикаційний позови у практиці Верховного Суду, а саме:

• 1. Підхід ВС щодо категорії ефективного / неефективного способу захисту як самостійної підстави для відмови у позові.
• 2. Критерії розмежування негаторного та віндикаційного позовів.
• 3. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (негаторний позов): загальні положення та особливості в окремих видах правовідносин.
• 4. Витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов): основна характеристика та особливості в окремих видах правовідносин.

У рамках характеристики негаторного та віндикційного позовів у практиці Верховного Суду акцентовано на наступному:

1. Підхід ВС щодо категорії ефективного / неефективного способу захисту як самостійної підстави для відмови у позові

ВП ВС зазначає, що розглядаючи справу суд має з`ясувати:

• 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;
• 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача;
• 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений  законом  або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Судове рішення про задоволення позову буде ефективним тоді, якщо забезпечить належний захист, відновлення права чи інтересу саме у тому судовому процесі, у якому це рішення ухвалене, і останнє можливо виконати, застосувавши відповідні юридичні механізми. Із цього слідує, що не є ефективним засобом юридичного захисту таке судове рішення про задоволення позову, яке:

• не дозволяє захистити, відновити відповідне право або інтерес позивача;
• створює передумови для іншого судового процесу, у якому має відбутися такий захист або відновлення (встановлює факти, які сторони можуть надалі використовувати як преюдиційні, або на підставі яких можливий перегляд іншого судового рішення, що набрало законної сили, за нововиявленими обставинами);
• об`єктивно неможливо виконати, хоча зміст спірних правовідносин зумовлює потребу у судовому рішенні, що підлягає виконанню.

Ухвала ВП ВС від 20.09.2023 у справі № 592/11227/20:

20.09.2023 ВП ВС повернуто справу № 592/11227/20 (провадження № 14-100цс23), яку передано КЦС ВС з метою відступу, зокрема, від численних висновків ВП ВС про те, що обрання позивачем неефективного (неналежного) на думку суду способу захисту порушеного права може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Окрема думка суддів ВП ВС від 20.09.2023 у справі № 592/11227/20: «Відмовляючи особі у вирішенні ініційованого нею спору через неефективність обраного способу (якщо такий передбачений законом), суди фактично можуть обмежувати право такої особи на доступ до суду, адже, по суті, в таких справах факт наявності в особи доступу до засобів правового захисту є ілюзорним і, як наслідок, буде спрямований лише для того, щоб їй повідомили, що обраний нею спосіб захисту не допоможе їй у відновленні її порушеного права, хоч обраний нею спосіб є одним із можливих та, зокрема, таким, що також може відновити порушене право чи інтерес».

Постанова КЦС ВС від 15.11.2023 у справі № 592/11227/20:

Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що законодавство не передбачає, що може бути лише один ефективний та належний спосіб захисту інтересу та/або порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За певних законодавчих умов, якщо визнання правочину недійсним не є обов`язковою умовою реалізації можливостей захисту прав, наданих  cт. 388 ЦК України, то це ще не означає, що таке визнання правочину недійсним не може бути самостійним не менш ефективним способом захисту, якщо він відповідно до умов законодавства призводить до досягнення мети – захисту права та/або інтересу, зокрема, повернення законному власнику у титульне володіння його нерухомого майна.

Частина 3 ст. 16 ЦК України визначає виключні випадки, за яких суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи, такої підстави для відмови у захисті цивільного права та інтересу особи, як обрання позивачем неефективного способу захисту, не містить жодна норма права. Більш того ч. 2 ст. 16 ЦК України прямо уповноважує суд захистити цивільне право або інтерес іншим способом, окрім перелічених у цій статті, який встановлений договором, встановлений законом (що кореспондує ч. 1 ст. 5 ЦПК України) чи встановлений судом у визначених законом випадках (чому відповідає ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

2. Критерії розмежування негаторного та віндикаційного позовів

Постанова ВП ВС від 23.11.2021 у страві № 359/3373/16-4:

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є:

• Відсутність або наявність у позивача володіння майном;
• Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння;
• Особа, до якої перейшло право власності на об’єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння”.

Принцип реєстраційного підтвердження полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на обʼєкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння.

В основі розмежування лежить критерій володіння:

1. Якщо порушено правомочність володіння → застосовується віндикаційний позов. Отже власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою

2. Якщо створюються перешкоди в користуванні → негаторний позов.

• Одночасне пред’явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов) є неможливим.

Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову – відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобовʼязально-правових способів. Постанова ВП ВС від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.

• У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов’язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

3. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (негаторний позов): загальні положення та особливості в окремих видах правовідносин

Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України), тобто заявити негаторний позов.

Постанова ВП ВС від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц:

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов’язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов’язаних із позбавленням його володіння майном.

Предметом негаторного позову  є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Такий спосіб захисту характеризується наступними ознаками:

• Негаторний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
• Власник (титульний володілець), який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні;
• Сутністю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом;
• Таке «порушення» має неправомірний характер;
• До вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися.

Щодо застосування ст. 391 ЦК України у разі заволодіння земельними ділянками, обмеженими у цивільному обороті:

• Щодо земельних ділянок водного фонду.

ВС виходить із того, що якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням  ЗК України  та  ВК України  треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Постанови ВП ВС від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц тощо.

Щодо застосування ст. 391 ЦК України в орендних правовідносинах:

• У разі захисту прав орендодавця:

Протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки). Позов про розірвання договору оренди земельної ділянки належить до зобов`язально-правових способів захисту, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини. ВП ВС відступила від висновків КЦС у складі ВС, викладених у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 527/600/17 та від 25 березня 2020 року у справі № 527/605/17 про те, що позов про розірвання договору є негаторним. Постанова ВП ВС від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20.

Неповернення орендарем нерухомого майна, що належить орендодавцю, після розірвання договору оренди (припинення дії договору оренди) є порушенням взятого на себе зобов`язання з повернення об`єкта оренди орендодавцеві. Такі дії орендаря щодо неповернення майна протягом тривалого часу створюють орендодавцю як власнику майна (позивачу) перешкоди в реалізації ним своїх повноважень на розпорядження та (або) користування нерухомим майном, з урахуванням чого є підставою для захисту прав орендодавця у спосіб передбачений ст. 391 ЦК України шляхом усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном. Постанова КГС ВС від 16 червня 2021 року у справі №  926/1394/20.

• У разі захисту прав орендаря:

Орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Постанова ВП ВС від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17.

Орендар, який на підставі договору оренди правомірно володіє нерухомим майном, має право звернутися як до третіх осіб, так і до власника із негаторним позовом та вимагати усунення перешкод у користуванні ним. Для задоволення такого позову необхідно встановити об`єктивно існуючі перешкоди у здійсненні орендарем своїх правомочностей з боку таких осіб. Постанова ВП ВС від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17.

4. Витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов): основна характеристика та особливості в окремих видах правовідносин

Такий спосіб захисту характеризується наступними ознаками:

• Віндикаційний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
• Позивачем є неволодіючий власник (титульний володілець);
• Відповідачем є незаконний фактичний володілець речі* (як добросовісний, так і недобросовісний);
• Об’єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову;
• Сутністю вимог за віндикаційним позовом є повернення майна законному власнику як фактично, так і юридично, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах;
• До вимог за віндикаційним позовом застосовуються загальні строки позовної давності.

Постанова КГС ВС від 15 травня 2018 року у справі № 923/630/17:

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється:

• фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю);
• або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму);
• або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Постанова КГС ВС від 17 квітня 2018 року у справі № 924/872/16:

Законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та інші), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо).

Щодо витребування земельних ділянок:

• Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або обʼєднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, зокрема і не впливають на можливість витребування таких земельних ділянок власником. Постанова ВП ВС від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-4.

• Позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки від останнього набувача вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення Сільради, яким передано земельну ділянку у власність першого набувача, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Постанови ВП ВС від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17; від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17.

• Об’єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі, тобто індивідуально визначене майно або ж майно, яке хоча і наділене родовими ознаками, проте якимось чином індивідуалізоване.

Фізичні характеристики об’єкта нерухомості включають зокрема місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об’єкта нерухомості. Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об’єкту нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об’єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати.

Вирішуючи питання про наявність підстав для витребування у відповідача земельної ділянки, судам належить керуватись тим, що земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Площа земельної ділянки вираховується як площа проекції межі земельної ділянки на площину проекції, в якій встановлена геодезична система координат. Межі земельної ділянки фіксуються у землевпорядній документації (кадастровому плані земельної ділянки) та виносяться на місцевість (у натуру) на підставі технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки із оформленням акта винесення меж земельної ділянки в натуру. Місце розташування земельної ділянки фіксується привʼязкою її меж і крайніх точок до мережі координат (геодезичної мережі). Таким чином, земельна ділянка – це індивідуально визначена річ. Постанова КЦС ВС від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-4.

Витребування частки у майні, що є спільною сумісною власністю:

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки. Такий висновок узгоджується з постановою ВСУ від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.

Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у ст. 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у ст. 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування ½ спірного нерухомого майна на користь позивачки.

З урахуванням наведеного ВП ВС відступила від висновку ВСУ, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку КЦС ВС в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

Постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19.