Негласні слідчі розшукові дії: українські реалії

Загадкова аббревіатура НСРД, яка відлякує своєю схожістю на привиди радянського минулого, насправді є нічим іншим, як скороченою назвою такого виду слідчих дій як негласні слідчі (розшукові) дії. Вказаним діям присвячена ціла 21 глава у Кримінальному процесуальному кодексі України.

Це саме ті дії, про які ми жартома говоримо, коли переривається розмова або існують перешкоди у мобільному зв’язку. На кшталт – “Здається мене прослуховують!”. Насправді, веселого у цьому мало, а от корисного дійсно багато – оскільки досить велика часина злочинів розкривається саме завдяки тим самим негласним слідчим діям.

Ну що ж, давайте розбиратися з тим, що ж воно таке та з чим його “їдять”.

Відповідно до статті 246 КПК України, негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Основний фокус таких слідчих дій полягає саме у тому, що про них не повідомляються учасники (фігуранти), тобто особи, щодо яких вони здійснюються до певного часу, але про це згодом.

Для початку давайте розберемося з тим, які саме слідчі дії відносяться до негласних. Умовно (і в КПК також) їх поділяють на 2 види:

1. Втручання у приватне спілкування
2. Інші види негласних слідчих (розшукових) дій

Відповідно до статті 258 КПК України, cпілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб. А втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним.

До різновидів втручання у приватне спілкування відносять: аудіо-, відеоконтроль особи (Стаття 260), накладення арешту на кореспонденцію (Стаття 261), огляд і виїмка кореспонденції (Стаття 262), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (Стаття 263), зняття інформації з електронних інформаційних систем (Стаття 264);

До інших видів негласних слідчих (розшукових) дій відносять: обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (Стаття 267), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (Стаття 268), спостереження за особою, річчю або місцем (Стаття 269), аудіо-, відеоконтроль місця (Стаття 270), контроль за вчиненням злочину (Стаття 271), виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (Стаття 272), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (Стаття 274), використання конфіденційного співробітництва (Стаття 275).

Оскільки вказані дії є таємними, то на це повинна бути певна причина та повинні бути встановлені певні обмеження, оскільки такі НСРД обмежують конституціні права громадян.

Про кожне таке обмеження особа має бути повідомлена після завершення відносно неї негласних слідчих (розшукових) дій. Крім того, таке обмеження можливо лише на підставі вмотивованого рішення суду (для більшості випадків).

Так, КПК встановлює, що негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 12 Кримінального кодексу України, тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а  особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим КПК, – слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.

У рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначається строк її проведення. Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений:

• прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням, – до вісімнадцяти місяців;
• керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, – до шести місяців;
• начальником головного, самостійного управління Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до дванадцяти місяців;
• Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, головою органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, головою державного бюро розслідувань, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до вісімнадцяти місяців;
• слідчим суддею, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням у порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Нібито все зрозуміло та конкретно описано, але… існують українські реалії.

Так, оскільки існує доволі багато порушень при проведенні НСРД і не завжди вказані порушення вдається своєчасно виявити, то законодавець передбачив таку норму у КПК, як недопустимість доказів.

Відповідно до статті 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У випадку встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Так, оскільки для використання доказу у суді сторона обвинувачення повинна відкрити його стороні захисту (як в принципі і навпаки), то на етапі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинувачений та його захисник дізнаються про проведені в рамках вказаного кримінального провадження НСРД.

І ось тут починається дослідження того, чи були дотримані всі норми українського законодавства при проведенні НСРД, і чи можна визнавати результати вказаних НСРД допустимими у даному кримінальному провадженні.

З цього приводу навіть Європейський суд з прав людину висловив свою позицію.

Зокрема, ЄСПЛ при розгляді порушення особи права на справедливий суд при дослідженні питання допустимості доказів у справі “Мірілашвілі проти Росії” від 11.12.2008 в п.200-п.209 зазначив наступне: “У змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. Суд констатував, що рішення про відмову розкрити матеріали, пов’язані з операцією щодо прослуховування телефонних розмов, результатами якого було обґрунтовано обвинувальний вирок національного суду, не супроводжувалося адекватними процесуальними гарантіями, і, крім цього, не було достатньо обґрунтованим”.

Наостанок хотілося б зазначити, що НСРД в Україні поки що мають характер не системний, оскільки, як зазначав свого часу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Dumitru Popescu v. Romania, – орган, який видає дозволи на прослуховування, повинен бути незалежним, а також повинні існувати або судовий контроль, або контроль з боку незалежного органу за діяльністю такого дозвільного органу.

На жаль, сьогодні в Україні судовий контроль за здійсненням негласних слідчих дій полягає лише у наданні відповідних дозволів на їх проведення. Оскільки результати таких слідчих дій не надаються суду для інформації, статистика ведеться лише щодо кількості відповідних ухвал. А необхідність такого втручання у приватне життя громадян нерідко виправдовується політичною ситуацією та проведенням АТО.