Нюанси шлюбного договору: законодавство та судова практика
3 хв читати
Чи можливо вчиняти шлюбний договір через представника, що таке надзвичайно невигідне матеріальне становище одного з подружжя в договорі, чи можна такий договір кваліфікувати як фраудаторний – про це дискутували суддя Верховного Суду Василь Крат і завідувач кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді Інна Спасибо-Фатєєва на черговому заході «Діалоги суддя – науковець» на тему «Шлюбний контракт – нюанси та спори».
Щодо поняття шлюбного договору на перетині цивільного й сімейного регулювання Василь Крат зазначив, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (ч. 1 ст. 1 ЦК України). А СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками й дітьми тощо. Тобто різниця полягає лише в тому, що СК України регулює різновид цивільних відносин – сімейні відносини.
Шлюбний договір, як і будь-який інший, – це домовленість сторін (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Але особливість у тому, що сторонами в ньому є наречені (особи, які збираються зареєструвати шлюб) чи подружжя. Тобто з’являється специфіка в суб’єктному складі.
Далі суддя порушив питання, чи може шлюбний договір від імені сторони укладати її представник. Частина 1 ст. 14 СК України визначає, що сімейні права є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, такі ж обмеження є і в ст. 15 Кодексу, яка стосується сімейних обов’язків. Тут важливо з’ясувати, чи є право вчиняти шлюбний договір особистим немайновим: від цього залежить, чи може сторона передати таке право від її імені та в її інтересах реалізував представник. Водночас, зауважив Василь Крат, ключовим у цьому є те, що в українському правопорядку шлюбний договір може регулювати тільки майнові відносини між подружжям. Тобто таким договором не можна врегулювати певні питання з побутової сфери, наприклад черговість приготування їжі або прибирання.
При цьому, за словами Інни Спасибо-Фатєєвої, незрозуміло, чому законодавець не дозволив домовлятися про такі питання, якщо ми говоримо про загальні принципи договору. Існує приватна (недоторканна) сфера, а є питання, про які можна домовлятися.
Василь Крат підтримав таку думку й зазначив, що в зарубіжних правопорядках є багато прикладів, коли дозволяється відповідні питання врегульовувати в шлюбному договорі. Тож він припустив, що надалі сфера регулювання шлюбного договору в Україні буде тільки розширюватися. «Можливо, ми ще не звикли до ширшого застосування шлюбного договору. Але поступово будемо розуміти, що він може внормовувати численні питання у відносинах подружжя», – сказав суддя.
Повертаючись до питання щодо можливості / неможливості укладення шлюбного договору представником, Василь Крат зауважив про важливість розуміння, чи є такі дії порушенням. Представник вчиняє договір на основі нотаріально посвідченої довіреності від імені особи, яку представляє. Наслідків нікчемності такого договору немає. Крім того, виникають питання щодо його оспорюваності: чи доречно посилатися на ст. 92 СК України, яка визначає, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Василь Крат звернув увагу на ст. 1234 ЦК України, яка прямо забороняє вчинення заповіту через представника. Ця стаття за змістом кардинально відрізняється від згаданої норми СК України.
Однак, зазначив Василь Крат, наразі незміненою є позиція, висловлена в постанові КЦС ВС від 25 вересня 2019 року у справі № 757/10715/17-ц, у якій зроблено висновок, що шлюбний договір не може укладатися за дорученням, оскільки представнику заборонено вчиняти правочин, який може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (ч. 2 ст. 238 ЦК України).
Обговорили й межі свободи шлюбного договору. Василь Крат звернув увагу на ст. 93 СК України. Зокрема, акцентував, що таким договором регулюються тільки майнові відносини; він не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; договір не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище; за таким договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Суддя зауважив, що певною мірою тут іде мова про оцінні конструкції. Наприклад, визначення «надзвичайно невигідне матеріальне становище» породжує більше питань, ніж відповідей. Наприклад, коли йдеться про кабальний договір (ст. 233 ЦК України), то можна порівняти певні ціну, інші умови з тими, що визначаються в подібних договорах. У судовій практиці вже напрацьовано певні критерії. А з чим порівнювати надзвичайно невигідне матеріальне становище: зі становищем, яке було раніше, яке буде чи яке існує в інших сім’ях? Інна Спасибо-Фатєєва зазначила, що можна застосовувати принцип розумності. «А навіщо ж тоді норма, якщо є принцип розумності? Норма “невичерпна”, і доводиться застосовувати принципи», – сказав Василь Крат.
Також він відповів на запитання, чи можна в шлюбному договорі змінити правовий режим майна зі спільного сумісного на роздільне майно. Суддя звернув увагу, що ч. 2 ст. 97 СК України дає можливість сторонам домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. У ст. 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 СК України.
Тобто сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (ст. 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно). Суддя акцентував, що в цьому випадку йдеться про зміну правового режиму майна, а не про його передачу у власність, що заборонено ч. 5 ст. 93 СК України.
Крім того, Василь Крат та Інна Спасибо-Фатєєва торкнулися питання, чи може шлюбний договір бути визнаний фраудаторним. Суддя зазначив, що є відповідна судова практика. Зокрема, він звернув увагу на постанову КЦС ВС від 6 вересня 2023 року у справі № 755/3563/21.
Також вони обговорили практику КЦС ВС щодо посилання на надзвичайно невигідне матеріальне становище одного з подружжя, в яке ставить його шлюбний договір. Суддя сказав, що конструкція недійсності застосовується в сімейному праві, як і в цивільному загалом. Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання певних вимог саме в момент його вчинення. Для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб’єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору. Тобто відповідне становище має бути констатоване на момент укладення шлюбного договору.
Наприклад, у справі, яку аналізували учасники діалогу (постанова КЦС ВС від 10 травня 2022 року у справі № 755/5802/20), у шлюбному договорі сторони домовилися, що набуте під час шлюбу майно належатиме тому з подружжя, за ким воно зареєстроване. Позивач оспорював договір, оскільки за час шлюбу на його ім’я було зареєстровано менше майна, ніж на відповідачку, й тому вважав, що договір поставив його у вкрай несприятливе становище. Але, зазначив Василь Крат, у цій справі не можна говорити, що одразу при укладенні договору він поставив позивача у вкрай несприятливе становище. Цікавішою була б ситуація, коли б у шлюбному договорі йшла мова про майно, набуте в шлюбі, але до укладення договору.
