Оксана Білозір: Незламність жіночої душі та місія жінки у вирі війни

Вже майже три роки триває жорстока війна, яка чорною, кривавою тінню покрила нашу зранену Україну. Мабуть, мало хто раніше міг уявити, наскільки зміниться життя десятків мільйонів українських родин. Звісно, для багатьох українців реальна війна почалася ще у 2014 році. Для багатьох, але не для переважної більшості.

Анексія Криму та прихована окупація частини Луганської та Донецької областей когось зробила «безхатченком» у власній країні, а когось зламала морально, змусивши пристосуватися до «нових реалій». Та були й ті, хто намагалися боротися, втримати український Донбас. Ті, хто розумів, яка навала нам загрожує, але не корився, сміливо та самовіддано робив свою справу.

Пам’ятаю свої поїздки у міста та села, що знаходились недалеко від «лінії зіткнення», як ми її тоді називали: Красногорівка, Авдіївка, Бахмут, Нью-Йорк, Торецьк, Часів Яр, Мар’їнка, Волноваха… І тих жінок, чарівних, самодостатніх, дуже освічених, з якими спілкувалася під час своїх творчих зустрічей. Вони старалися, щоб їхні громади були красивими, успішними, щоб діти вчилися в найкращих умовах, в любові до своєї держави і свого народу. Та вже тоді в їхніх очах інколи міг промайнути сум. Не дарма кажуть, що жінки багато чого вміють відчувати серцем.

Сум та розпач – найперші, найглибші емоції, що «накочують», коли ти бачиш онлайн стерті з лиця землі школи та лікарні, в яких бувала ще кілька років тому, де раділа нещодавно зробленим ремонтам та новому обладнанню. Навіть страшно уявити, що відчувають ті жінки й діти, на очах яких та безпосередньо з якими все це відбувалося й відбувається…

Але жінка, навіть у паніці, відразу починає щось робити: рятувати дітей, сусідів, котів та песиків, свою країну. Скільки наших жінок пішли до лав ЗСУ?! А скільки стали волонтерити, допомагати та заміщувати чоловіків у тилу? Певно, тільки після війни ми зможемо дізнатися ці вражаючі цифри.

Що важливо, і що змушує особливо пишатися нашим народом, – це те, що об’єдналися українці, українські жінки, громади по цілому світу. Зокрема, це Союз Українок Америки, які підтримували наших військових і переселенців ще до повномасштабного вторгнення, а з перших днів війни роблять надзвичайні речі для України. Завдяки їм українські госпіталі та лікарні отримували й продовжують отримувати важливе та дуже необхідне обладнання й медичні матеріали – найновіші розробки, які ще не по всіх країнах світу впроваджені, а сьогодні рятують життя й полегшують біль нашим воїнам!

Завдяки союзянкам наші госпіталі отримали апарати ВАК-терапії, для вакуумного лікування ран від’ємним тиском, тисячі апаратів зовнішньої фіксації Zimmer та Stryker та запасних частин до них, багато розхідних медичних матеріалів (перев’язки та шовні матеріали для ран, розхідні матеріали до вакуумних апаратів, хірургічні світильники, системи очищення повітря з витратними матеріалами та безліч іншого). Дуже багато роблять українки Великобританії, Іспанії, Італії, Польщі, інших країн Європи.

Але мова не тільки про вагому гуманітарну складову, є й інша, не менш важлива. Я б назвала її також інформаційно-дипломатичною, бо проводиться дуже велика робота – донесення світу правди про війну в Україні, протидія російській пропаганді, щедро оплаченій мільярдами нафтових доларів. Це потужна політична підтримка, вплив на сенаторів та конгресменів, євродепутатів, депутатів національних парламентів, які ухвалювали рішення про надання військової та фінансової допомоги Україні. Маючи багато контактів у політичних колах США, я добре знаю, як це все відбувалося і який важливий принесло результат. Бо наші українки – освічені, фахові та дуже переконливі у своїх аргументах, вони вміють вести діалог, вміють говорити так, щоб світ у повній мірі дізнався правду про війну в Україні.

Та, звісно, найбільше навантаження на тих жінках, які сьогодні залишилися в Україні, які в умовах щоденних загроз, постійних повітряних тривог, атак ракет і бойових безпілотників навчилися долати свій стрес, захищати своїх дітей, підтримувати чоловіків, братів і синів, та ще й допомагати іншим.

Мені дуже приємно підтримувати цей жіночий рух внутрішньої сили, партнерства, боротьби за своє майбутнє. Ми робимо це як через комунікації у форматі невеличких спільнот, які збираються за інтересами (бізнес, волонтерство, благодійність), так і через такі заходи, як національні жіночі молитовні сніданки, які допомагають нам об’єднатися духовно, відчути себе невід’ємною частинкою великої, непереможної сили Божої любові.

Я не раз захоплювалася сміливістю, завзятістю, жертовністю та християнською любов’ю наших жінок. Попри все, вони відкривають і ведуть успішний бізнес, створюють нові соціальні проекти, реалізують ініціативи з підтримки ветеранів. Коли ти бачиш всі ці чудові, надихаючі приклади, то усвідомлюєш, наскільки потужною є сила української жінки, нашого роду, духу наших предків. Усвідомлюєш, що яким би жорстоким не був ворог, ми неодмінно переможемо у боротьбі за світло, за правду, адже наша зброя – це християнська любов та наша єдність.