Оскарження повідомлення про підозру: передумови ефективного захисту

Повідомлення про підозру – фундаментальний процесуальний акт, ініційований стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування кримінального провадження. За своєю юридичною природою повідомлення про підозру є комплексом взаємопов’язаних процесуальних рішень та дій уповноважених суб’єктів (слідчого, дізнавача, прокурора), спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри щодо конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення.

З огляду на основоположний принцип кримінального процесуального законодавства – презумпцію невинуватості, підставою для повідомлення про підозру є наявність достатньої сукупності доказів, які дають можливість зробити обґрунтований висновок про високу ймовірність причетності особи до конкретного кримінального правопорушення. Така сукупність доказів повинна виключати необґрунтовані припущення та забезпечувати належний рівень переконливості для формування підозри, що включає в себе:

1. Наявність доказів, які підтверджують сам факт вчинення кримінального правопорушення.
2. Наявність доказів, що встановлюють зв’язок між конкретною особою та вказаним кримінальним правопорушенням і дозволяють обґрунтовано вважати саме цю особу причетною до його вчинення.
3. Наявність у діях особи ознак складу відповідного кримінального правопорушення (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони).
4. Відсутність обставин, що виключають кримінальну відповідальність (необхідна оборона, крайня необхідність, неосудність тощо).

Також законом передбачено, що повідомлення про підозру має бути складене письмово прокурором або слідчим за погодженням з прокурором і містити всі обов’язкові реквізити: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення, анкетні відомості особи, яка повідомляється про підозру, найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення, зміст підозри, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру, права підозрюваного та підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Важливе значення має питання мови, якою особі повідомляється про підозру. Відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, повідомлення про підозру складається державною мовою. Водночас, з метою забезпечення реалізації права на захист та гарантованого розуміння суті підозри, таке повідомлення може бути перекладене іншою мовою, якою особа достатньою мірою володіє.

В подальшому повідомлення про підозру має бути належним чином вручене в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Вручення повідомлення про підозру, а також розʼяснення прав підозрюваному є кінцевим етапом, яким завершується процедура повідомлення про підозру.

Після вручення особі повідомлення про підозру та набуття нею відповідного статусу, законодавець передбачив механізм судового захисту від необґрунтованої підозри, котрий реалізується шляхом подання слідчому судді скарги на це процесуальне рішення у порядку, передбаченому п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Згідно з вказаною нормою процесуального закону на досудовому провадженні підозрюваним, його захисником чи законним представником може бути оскаржено повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом.

Оскільки підстави для скасування підозри нормативно не закріплені на законодавчому рівні, то виходячи з положень статей 276-278 КПК України, їх можна умовно класифікувати на три основні групи.

До першої групи підстав належить необґрунтованість підозри, яка проявляється у відсутності достатнього обсягу доказів, які в своїй сукупності дають можливість зробити обґрунтований висновок про причетність особи до інкримінованого діяння або у невідповідності викладених у повідомленні фактичних обставин матеріалам кримінального провадження.

Другою групою підстав є неналежне складання та оформлення письмового повідомлення про підозру, що охоплює порушення встановлених законом вимог до його змісту та форми, зокрема, відсутність обов’язкових реквізитів, неповне або нечітке викладення суті підозри, незазначення правової кваліфікації кримінального правопорушення, її складення і вручення неуповноваженою особою, інші невідповідності положенням ст. 277 КПК України.

До третьої групи належать порушення порядку вручення повідомлення про підозру, тобто недотримання встановлених законом строків і способів вручення, неналежне повідомлення особи про її права або інші процесуальні недоліки, що суперечать вимогам ст. 278 КПК України.

Однак з моменту запровадження інституту оскарження повідомлення про підозру на практиці його ефективність, на жаль, залишається украй низькою, оскільки в переважній більшості випадків скарги сторони захисту розглядаються судом формально, без належної оцінки усіх обставин, котрі впливають на легітимність цього процесуального рішення сторони обвинувачення. Як наслідок, вони безпідставно не задовольняються, залишаються без розгляду або позитивні рішення скасовуються в апеляційній інстанції.

У зв’язку з цим стороні захисту об’єктивно слід розглядати механізм оскарження повідомлення про підозру лише як факультативний, допоміжний інструмент досягнення цілей і завдань у конкретному кримінальному провадженні.

Попри це, гіпотетичне досягнення позитивного результату можливе за умови, що захист вибудує логічну, послідовну та юридично обґрунтовану позицію. Її ефективність напряму залежить від спроможності сторони захисту сформувати переконливу, комплексну, структуровану аргументацію, яка врахує усі суттєві процесуальні й фактичні аспекти.

Для досягнення мети розгляду скарги на повідомлення про підозру стороні захисту слід забезпечити:

1. Ґрунтовний аналіз процесуальних порушень, допущених під час складання та вручення повідомлення про підозру.
   Необхідно здійснити максимально повний, точний та виважений аналіз відповідності повідомлення про підозру вимогам КПК України. Однак мета полягає не лише у виявленні певного процесуального порушення, допущеного під час складання чи вручення повідомлення про підозру, але й у демонстрації суду його істотності та суттєвого порушення законних прав і свобод особи, котру намагаються притягнути до кримінальної відповідальності.

Кожне порушення необхідно викладати у логічній послідовності та взаємозв’язку:

– зазначити норми закону, які регулюють відповідний аспект складення та вручення повідомлення про підозру;

– навести конкретний фрагмент тексту повідомлення або відповідну фактичну обставину, що свідчить про порушення цієї норми;

– обґрунтувати, чому таке порушення є суттєвим та які процесуальні наслідки воно тягне для законності повідомлення про підозру і наслідків порушення механізму набуття правового статусу особи.

Щоб підсилити наведені аргументи, доцільно посилатись на рішення Верховного Суду, у котрих сформульовані правові висновки щодо критеріїв істотності процесуальних порушень.

Такий спосіб аналізу забезпечує переконливість правової позиції, дозволяючи суду найбільш чітко визначити характер допущених порушень та зрозуміти, чому вони виключають можливість визнання повідомлення про підозру законним.

2. Всебічний аналіз наявних доказів.
   Одним із ключових елементів, що спрямований на спростування наявності «достатніх доказів» для повідомлення про підозру, є глибоке опрацювання матеріалів кримінального провадження. Важливо проаналізувати якомога більше матеріалів кримінального провадження, оцінюючи кожен документ та доказ окремо, із наведенням ґрунтовних аргументів на користь того, чому кожен із них, а також їх сукупність, не досягають рівня «достатності», необхідного для встановлення достатнього зв’язку особи з кримінальним правопорушенням.
3. Акцент на межах повноважень слідчого судді, водночас – на його компетенції та обов’язку перевірити обґрунтованість підозри.
   Ініціюючи скасування повідомлення про підозру з підстав її необґрунтованості, слід підкреслити, що дійсно слідчий суддя на стадії досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які підлягають вирішенню судом під час розгляду кримінального провадження по суті, оскільки він не має повноважень:

• надавати оцінку доказам у категоріях «достатності» чи «допустимості» для встановлення вини або невинуватості особи;
• встановлювати всі фактичні дані, котрі згідно зі ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні;
• застосовувати стандарти доказування, притаманні для розгляду справи по суті.

Разом з тим, варто зауважити, що оцінка достатності доказів для підозри не тотожна їх оцінці під час розгляду справи по суті. Дійсно, стандарт доказування на цій стадії значно нижчий: факти, які стали підставою для підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для висунення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку. Водночас, сукупність наявних даних має бути такою, яка безумовно здатна переконати об’єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа може бути причетна до вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на це, слідчий суддя в межах своїх повноважень не тільки має право, але й зобов’язаний:

• на підставі сукупності наявних доказів та фактичних обставин, викладених у повідомленні про підозру, визначити, чи містить діяння підозрюваної особи склад конкретного кримінального правопорушення та чи відсутні обставини, які виключають її відповідальність;
• встановити, чи не ґрунтується повідомлення про підозру на припущеннях або суперечливих, неперевірених відомостях, які не дозволяють зробити навіть первинний висновок про ймовірну причетність особи;
• на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи є причетність особи до кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для виправдання її процесуального статусу підозрюваного та подальшого висунення обвинувачення.

На жаль, на даний час практика правозастосування свідчить, що слідчі судді активно уникають поглибленого аналізу змісту повідомлень про підозру та процесуальних механізмів їх вручення, а відтак і надання розгорнутої, об’єктивної оцінки їх законності на підставі вищенаведених критеріїв.

4. Урахування найбільш сприятливого процесуального моменту звернення до суду зі скаргою на повідомлення про підозру. Першочергово, при оскарженні повідомлення про підозру необхідно дотримуватись строків, визначених п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України, оскільки невиконання цієї вимоги призведе до залишення скарги без розгляду. Разом з тим, оптимальним моментом для звернення до суду є час, коли сторона захисту вже отримала доступ до переважної більшості матеріалів кримінального провадження та основних доказів сторони обвинувачення. Зокрема, найбільш ефективним є подання відповідної скарги у процесі виконання вимог ст. 290 КПК України, оскільки на цій стадії стороною обвинувачення вже зібрано всі необхідні докази причетності особи до інкримінованого кримінального правопорушення, які є достатніми для складення обвинувального акта і його направлення до суду. Це надає стороні захисту максимальні можливості повноцінно й аргументовано сформулювати міцну позицію щодо необґрунтованості підозри, а не обмежуватися формальними стандартними твердженнями про «недостатність доказів». Крім того, в ході розгляду скарги суд не зможе оперувати тим, що можливі обставини здійснення підозрюваним конкретних дій потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами під час здійснення подальшого досудового розслідування, до моменту його завершення.

Таким чином, ефективність застосування механізму оскарження повідомлення про підозру залежить від проведення стороною захисту належного рівня правової та аналітичної роботи, що передбачає формулювання чіткої, послідовної та виваженої правової позиції, заснованої на належному обґрунтуванні кожного процесуального порушення.

Автори:
Телешецький Олександр
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри філософії та міжнародної комунікації Національного університету біоресурсів і природокористування України, партнер Grain Law Firm, адвокат

Барінова Ірина
Помічниця адвоката, Grain Law Firm