Оскарження судових рішень одним із подружжя як співвласником майна більше не працює

Схема оскарження судових рішень іншим з подружжя, який не брав участі у справі, зокрема, у корпоративних відносинах, напевно, всім відома. І судді – не виключення.

Нещодавно Верховний Суд детально розтлумачив, чому оскаржувати судові рішення немає сенсу.

Стороною у справі, яку переглядав Верховний Суд, була дружина. Справа пройшла всі інстанції. Згодом апеляційну скаргу подав її чоловік, мотивуючи апеляцію тим, що рішенням порушено його права та інтереси як співвласника частки статутного капіталу товариства.

Апеляційний суд ухвалою закрив апеляційне провадження за скаргою чоловіка – і Верховний Суд з цією позицією погодився.

Нормами Господарського процесуального кодексу України передбачено право не лише учасників справи оскаржити судові рішення в апеляційному порядку, а й осіб, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов’язків.

Не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов’язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов’язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов’язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов’язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов’язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв’язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов’язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов’язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги. Чинний ГПК України передбачає необхідність з’ясування апеляційним судом наявності правового зв’язку між скаржником і сторонами у справі; чи вирішено місцевим судом питання про права, інтереси та (або) обов’язки такої особи оскаржуваним рішенням.

В разі передання подружжям свого майна як вкладу для участі одного з них у товаристві зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі такого товариства.

Частка в статутному капіталі товариства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Право з частки належить подружжю, який став учасником такого товариства. Подружжя розпоряджається майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі товариства, за взаємною згодою, наявність якої презюмується.

Велика Палата Верховного суду в постанові від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв’язку, і характер такого зв’язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім’ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім’ї.

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов’язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов’язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов’язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї.

Скаржником не надано доказів існування спору між подружжям щодо поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов’язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі «Світлана Науменко проти України», заява № 41984/98, § 53).

Верховний Суд зазначив, що дружина реалізувала своє право на апеляційне, касаційне оскарження рішень у справі. Процесуальні дії дружини  були спрямовані на захист своїх корпоративних прав та на захист прав набувача спірної частки статутного капіталу товариства. Отже, дружина діяла в цій справі в спільних інтересах своїх та свого чоловіка як набувачів частки в статутному капіталі товариства, у спорі з власниками часток про, зокрема, їх витребування та переведення прав покупця. Оскільки розгляд цієї справи тривав декілька років, чоловік, який перебуває в шлюбі зі стороною спору, не міг не знати про судовий спір.

Права одного з подружжя, який не був стороною договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, при розгляді справи про витребування частки і непред’явленні до нього позовних вимог, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.

Посилання на постанову Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 911/2780/20: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109673256