Особливості держреєстрації права власності на релігійну споруду, яка визнана памʼяткою місцевого значення

До Міністерства юстиції України  надійшла скарга від релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Апостолів Петра і Павла Чернівецької єпархії української православної церкви міста Сокиряни Чернівецької області» на незаконні реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр) і рішення щодо церкви 1880 року – пам’ятки місцевого значення. За результатом розгляду Мін’юст задовольнив скаргу, анулював незаконні реєстраційні дії і рішення та тимчасово блокував нотаріусам доступ до Єдиного державного реєстру.

Керівник Офісу протидії рейдерству Віктор Дубовик за матеріалами розглянутої Міністерством юстиції скарги розповів про особливості державної реєстрації права власності на релігійну споруду, яка визнана памʼяткою місцевого значення.

«Слід враховувати, що об’єкти культурної спадщини є суспільним надбанням та потребують особливої охорони. Збереження об’єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес, має засадниче значення для суспільства. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абзац другий статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року)», – зазначив Віктор Дубовик.

Стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає низку понять, серед яких:

– культурна спадщина – це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини;

– памʼятка – це обʼєкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України;

– нерухомий об’єкт культурної спадщини визначений – це об’єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;

– охорона культурної спадщини – це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;

– предмет охорони об’єкта культурної спадщини – це характерна властивість об’єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей обʼєкт визнається пам’яткою.

Отже, нерухомі об’єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об’єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність). Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з’являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь (п.п. 117-118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справа № 910/8413/21).

Крім того, частина перша статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачає імперативний припис – об’єкти культурної спадщини, що є пам’ятками (за винятком пам’яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

«Таке погодження було відсутнє. З огляду на зазначені обставини, оскаржувані реєстраційні дії та рішення були анульовані», – повідомив Віктор Дубовик.

У контексті цього кейсу керівник Офісу протидії рейдерству звернув увагу на важливі для проведення державної реєстрації переходу права власності на об’єкти культурної спадщини правові висновки, викладені у п.п. 215-216 постанови Великої Палати Верховного Суду  від 12.09.2023 у справа № 910/8413/21: «Публічний порядок становлять фундаментальні цінності, до яких належить і збереження обʼєктів культурної спадщини України як частини історичної памʼяті народу. Незаконне відчуження об’єктів культурної спадщини є таким, що порушує публічний порядок. Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним».

Крім того, з метою надання державним реєстраторам інформації про актуальне покликання для перевірки відповідного правового статусу нерухомого майна, Мін’юстом був направлений запит до Міністерства культури та інформаційної політики України.

У відповіді на цей запит Мінкультури зауважило, що Державний реєстр нерухомих пам’яток України (далі – Реєстр) не є одноразовим актом, тому постійно оновлюється і передбачає проведення безперервної роботи, пов’язаної із занесення об’єктів культурної спадщини до Реєстру за категорією місцевого та національного значення та внесення змін до нього. Його оновлення здійснюється систематично по мірі наповнення.

Наказ Міністерства: https://bit.ly/49xjC6b

Державний реєстр нерухомих пам’яток України: https://bit.ly/3wv0zel

Реєстр нерухомих пам’яток Чернівецької області: https://bit.ly/3SQJfHV