Особливості судового розгляду справ про розірвання шлюбу: роз’яснення адвоката

Про особливості судового розгляду справ про розірвання шлюбу адвокат Анастасія Присяжнюк, член Центру сімейного права ВША НААУ під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури.

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками особливості судового розгляду справ про розірвання шлюбу, а саме:

• 1.    Ефективний зміст позовної заяви.
• 2.    Використання судової практики як ефективний механізм зменшення підстав для залишення позовної заяви без руху.
• 3.    Які недоліки висувають суди до позовної заяви.
• 4.    Як боротись з незаконними ухвалами щодо залишення без руху позовної заяви з метою усунення недоліків.
• 5.    У якому провадженні краще розглядати позов про розірвання шлюбу.
• 6.    Лайфхаки під час розгляду справи про розірвання шлюбу.
• 7.    Механізми вирішення тривалого не відкриття провадження або не розгляду справи.
• 8.    Цікаві практичні кейси.

У рамках характеристики судового розгляду справ про розірвання шлюбу акцентовано на наступному:

1.    Ефективний зміст позовної заяви

Відповідно до постанови Верховного Суду від 09.07.2021 року у справі №607/10879/20:

« Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частина перша статті 110 СК України передбачає лише особисте звернення одного з подружжя з позовом про розірвання шлюбу, оскільки позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягає залишенню без розгляду.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, інтереси якого представляє …, задоволено. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 жовтня 2020 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, які містяться в матеріалах справи, представникові ОСОБА_1 – адвокату … надано всі процесуальні права та обов`язки визначені для позивача, отже, представник позивача – адвокат … не мав встановлених законом процесуальних перешкод та обмежень для підписання та подання до суду позову про розірвання шлюбу від імені клієнта.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Апеляційний суд, встановивши, що до позовної заяви додано документи, які посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, представникові ОСОБА_1 – адвокату … надано всі процесуальні права та обов`язки визначені для позивача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що представник позивача – адвокат … не мав встановлених законом процесуальних перешкод та обмежень для підписання та подання до суду позову про розірвання шлюбу від імені клієнта.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції».

2.    Використання судової практики як ефективний механізм зменшення підстав для залишення позовної заяви без руху

«Повноваження надавати роз`яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства були визначені для Пленуму ВСУ пунктом 6 частини другої статті 55 Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III, який втратив чинність на підставі Закону про судоустрій 2010 року.

Водночас роз`яснення Пленуму ВСУ не мали для судів обов`язкового характеру, оскільки відповідно до частини першої статті 129 Конституції України (в редакції, чинній під час дії Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III) судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Отже, роз`яснення Пленуму ВСУ мали рекомендаційний характер».

Постанова ВП ВС від 01.09.2020 року у справі № 233/3676/19.

3.    Які недоліки висувають суди до позовної заяви

Постанова Верховного Суду від 19.10.2022 року по справі № 526/442/22:

«Згідно зі статтею 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

До заяви про визнання акту чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акту чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акту чи договору у позивача – клопотання про його витребування.

За частиною другою статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина четверта статті 95 ЦПК України).

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п`ята статті 95 ЦПК України).

Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).

Встановлено, що представник позивача – адвокат додав до позовної заяви посвідчену ним копію свідоцтва про шлюб.

Зважаючи на зміст статей 95, 177 ЦПК України залишення позовної заяви без руху з підстав ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб є порушенням принципу верховенства права, права на справедливий суд, суперечить завданням цивільного судочинства».

4.    Як боротись з незаконними ухвалами щодо залишення без руху позовної заяви з метою усунення недоліків

• Оскаржуємо ухвалу в апеляційному порядку ? Витрачаємо час ( 3-4 місяці ) та кошти клієнта і доводимо свою правоту.

• Приховуємо свій емоційний стан від незаконної ухвали і виконуємо її ? Наприклад, якщо це пов’язано з наданням оригіналу свідоцтва про шлюб або копії паспорту клієнта.

• Намагаємось довести суду, що і він не завжди правий ? Подаємо Заяву щодо неприпустимості порушення права на доступ до суду, як елемента права на справедливий суд.

1. Якщо суд посилається на Пленум ВСУ від 21 грудня 2007 року № 11:

Позивач не розуміє чому суд посилається на застарілий Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11, хоча Верховний Суд вже неодноразово звертав увагу, що вказаний пленум не є джерелом права і може мати лише рекомендаційний характер:

– Верховний Суд Касаційний цивільний суд (суддя Луспеник Д.Д.), ухвала від 02.10.2024 року у справі № 545/3968/23: «Разом з цим Постанова Пленуму Верховного Суду України, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, не є постановою Верховного Суду, оскільки постанови Пленуму Верховного Суду України мають рекомендаційний характер»;

– Верховний Суд Касаційний цивільний суд (суддя Коротун В.М.), ухвала від 19.09.2024 року у справі № 359/299/19: «постанови Пленуму мають рекомендаційний характер»;

– Велика Палата Верховного Суду, Постанова від 01.09.2020 року у справі № 233/3676/19: «38. Водночас роз`яснення Пленуму ВСУ не мали для судів обов`язкового характеру, оскільки відповідно до частини першої статті 129 Конституції України (в редакції, чинній під час дії Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III) судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Отже, роз`яснення Пленуму ВСУ мали рекомендаційний характер.

2. Якщо суд посилається на відсутність доказів звернення сторін до органів ДРАЦС зі спільною заявою подружжя про розірвання шлюбу, враховуючи, що у подружжя немає спільних малолітніх, неповнолітніх дітей або відмови відповідача від такого звернення.

Суд не не розуміє що таке «право» і що таке «обов’язок».

Посилаючись на статтю 106,107 СК України, суд пише про «право»: «..має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу…», і в той же час вимагає мотивації та доказів, щоб була подана заява подружжя за статтею 106 СКУ, але такий обов’язок у чинному законодавстві відсутній!

При цьому суд взагалі не розуміє, що таке право за статтею 106 СКУ виникає виключно за спільною заявою подружжя. Позивач не спілкується, не проживає з Відповідачем, не веде з ним спільне господарство, про що чітко зазначено у позовної заяви. І в такому разі суд примушує Позивача займатись розшуком Відповідача, щоб подати спільну заяву???

Таке вільне тлумачення норм ЦПК України є неприпустимим та не відповідає вимогам законодавства!

Якщо, за логікою суду, Позивач повинен «зазначити підстави розірвання шлюбу в судовому порядку, які перешкоджають розірванню шлюбу в органах державної реєстрації актів цивільного стану за згодою другого з подружжя на розірвання шлюбу через органи РАЦС», що не передбачено законодавством, тоді Позивач повинен був надати суду докази: документи про розшук Відповідача, про проведення перемовин з Відповідачем, про оскарження надання чи ненадання відповіді Відповідачем і аж тоді звертатись до суду?

5.    У якому провадженні краще розглядати позов про розірвання шлюбу

Цивільний процесуальний кодекс України:

Стаття 19. Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів

6. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

4) справи про розірвання шлюбу;

Стаття 389. Право касаційного оскарження

3. Не підлягають касаційному оскарженню:

2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

• а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
• б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
• в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
• г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

6.    Лайфхаки під час розгляду справи про розірвання шлюбу

Коли у нас відсутнє останнє відоме місце проживання Відповідача, ми вказуємо для цього місце проживання Позивача.

• У листі Державної судової адміністрації України від 24 січня 2018 року № 10-2141/18 (https://dsa.court.gov.ua/…/2018_new_DSA…/OGOLOCHENA_.pdf ), що адресований головам апеляційних, апеляційних господарських, апеляційних адміністративних, місцевих, місцевих господарських та окружних адміністративних судів зазначається, що відповідно до статті 122 Господарського процесуального кодексу України, статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, статті 130 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а в разі розгляду справи про видачу обмежувального припису – не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.

Позивач звертає увагу суду, що ним повідомлено суду останнє відоме йому місце перебування Відповідача, а саме: вул. Архангельська, буд. 11, кв.34, м…., …. область, індекс.

Інші дані або відомості щодо знаходження або реєстрації Відповідача, у Позивача відсутні.

• Позивач звертає увагу суду на Позицію Верховного Суду Касаційного цивільного суду з аналогічних обставин у Постанові від 12.05.2022 року у справі №552/3486/20: « 07 вересня 2020 року представником позивача подано клопотання про відкриття провадження у справі з обґрунтуванням позиції підсудності справи Київському районному суду м. Полтави відповідно до положень частини дев`ятої статті 28, частини десятої статті 187 ЦПК України та практики Верховного Суду по справах № 569/2295/19 від 15 квітня 2020 року та № 501/2443/18 від 29 січня 2020 року. Відповідач ОСОБА_2 є громадянкою Росії, шлюб зареєстровано у відділі РАЦС адміністрації МВ «Мамоновського міського округу» Калінінградської області згідно свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 , акт №127.

Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (частина десята статті 187 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 569/2295/19 (провадження № 61-14212св19) зазначено, що «повернення позовної заяви позивачеві із вказаних в оскаржуваних судових рішеннях підстав законом не передбачено, оскільки у разі встановлення того, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі».

Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 501/2443/18 (провадження № 61-12785св19).

У позові ОСОБА_1 зазначив, що йому невідомо місце реєстрації чи перебування відповідача на даний час, тому ним вказано останнє йому відоме місце перебування відповідача в Україні. На виконання запиту суду першої інстанції управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради надало інформацію про те, що відомості щодо реєстрації ОСОБА_2 на території Полтави – відсутні.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про повернення позовної заяви ОСОБА_1.

Таким чином, Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року скасувати. Справу № 552/3486/20 передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі».

7.    Механізми вирішення тривалого не відкриття провадження або не розгляду справи

Відповідно до постанови Верховного Суду від 06.11.2024 року по справі № 641/3708/23:

«У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Рішенням від 05 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, Комінтернівський районний суд м. Харкова задовольнив позовні вимоги. Розірвав шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 12 серпня 2015 року. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У жовтні 2024 року представник, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини».

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Як на виняткові обставини, за наявності яких підлягають перегляду в касаційному порядку судові рішення, ухвалені у малозначній справі, заявниця посилається на те, що зазначена справа має для неї виняткове значення, оскільки стосується дітей, яких подружжя спільно виховувало, утримувало, а касаційна скарга стосується питання, яке має значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки суди відмовили у задоволенні клопотання про передання справи до Верховного Суду для вирішення питання про визначення підсудності спору. Проте, такі доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки зводяться до незгоди з результатом розгляду спору та бажання добитися повторного розгляду справи, яка була предметом розгляду судів попередніх інстанцій. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі. З цього приводу колегія суддів зауважує, що питання про виховання, утримання дітей подружжя врегульовані приписами СК України та можуть бути вирішені в порядку іншого позовного провадження, відкритого за відповідними позовними вимогами.

Не довела заявник і наявність питання, яке має значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки відмова суду у задоволенні клопотання про передання справи для визначення підсудності є підставою касаційного оскарження з переліку в частині другій статті 389 ЦПК України, водночас не доводить наявність виняткової підстави для перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених у малозначній справі.

З врахуванням змісту касаційної скарги Верховний Суд визнає, що наявність винятків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявник не довела, а колегія суддів їх наявність не встановила.