Позбавлення батьківських прав в Україні. Судова практика
5 хв читати
Згідно статистики, в провадженні українських суддів щорічно перебуває близько 10 тисяч справ про позбавлення батьківських прав. Близько 80% таких позовних заяв задовольняються. Найбільш розповсюдженою підставою є ухилення одним із батьків від утримання дитини, а також від участі у її вихованні.
Сімейним кодексом України (стаття 164) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Із підстав, передбачених п.2, 4, 5 ч.1 ст. 164 СК, особи можуть бути позбавлені батьківських прав тільки в разі досягнення ними повноліття. Позбавлення батьківських прав неповнолітніх батька, матері можливе лише у випадках, визначених п.1, 3 ч.1 ст. 164 СК, а саме якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважних причині протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування або якщо вони жорстоко поводяться з дитиною.
Постановою Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ( далі – Постанова ПВСУ №3) визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Постановою ПВСУ №3 визначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Так, рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 лютого 2018 року було задоволено позов Органу опіки та піклування Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області в інтересах малолітньої дитини про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.
Встановлені обставини справи в сукупності зі зібраними по справі доказами свідчать про нехтування відповідачем виконання обов’язків матері по вихованню дитини, отже враховуючи той факт, що дитина потрапила хворою до лікарні в той час, коли позивач перебувала у стані алкогольного сп’яніння, те, що мати зловживає спиртними напоями, не працює, характеризується негативно, профілактичні бесіди щодо виховання та утримання дитини позитивної динаміки в соціалізації відповідача, яка не створила належних умов для подальшого фізичного і духовного розвитку, навчання, підготовки до самостійного життя дитини, суд прийняв рішення, що позов в частині позбавлення батьківських прав належить задоволенню.
28 лютого 2018 року Новогродівський міський суд Донецької області прийняв рішення у справі № 239/610/17 про позбавлення батьківських прав, яким відмовив у задоволені позовних вимог. Під час розгляду справи, судом встановлено, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків по вихованню малолітньої сина, який з літку 2016 року залишився на виховання та піклування позивача по справі з обоюдною згодою батьків дитини та позивача, матеріальну допомогу на його утримання відповідач не надає, догляд за дитиною здійснює бабуся та дідусь, відповідач не бачиться з дитиною, не цікавитися малолітнім сином, станом його здоров’я, не знає про його досягнення та успіхи, не вітає з святами та днем народження, участі в його житті не приймає, не відвідує його. З приводу чого, суд робить висновок, що відповідач не піклувалася про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечувала необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкувалася з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляла інтересу до її внутрішнього миру, не сприяла засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, взагалі не цікавилася життям сина. Відповідачем не доведено вирішення спору у передбаченому законом порядку про місце проживання сина. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайним заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків, особи батька інших конкретних обставин справи, а саме враховуючи позитивні зміни у поведінки та житті відповідача під час соціального супроводу, яка зробила в квартирі ремонт, умови проживання в квартири відповідають санітарно-гігієнічним нормам, належним чином доглядає інших своїх дітей, тобто виконує щодо них обов’язки по їх вихованню, бажає виховувати сина, може відмовити у позові, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків, в зв’язку з чим суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, а тому в інтересах дитини не доцільно позбавляти Відповідача батьківських прав на малолітнього сина.
Цікавим з огляду на судову практику, є рішення Апеляційного суду Вінницької області від 4 грудня 2017 року у справі №134/1342/16-ц, яким рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2016 року в частині задоволення вимог про позбавлення батьківських прав – скасувано. В цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відносно малолітнього сина – відмовлено.
Рішення Апеляційного суду Вінницької області мотивоване тим, на думку колегії суддів, в даному випадку, висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, оскільки не містить жодних посилань на докази, з яких виходив орган опіки та піклування при вирішені даного питання. Крім того, даний висновок суперечить інтересам сина, зокрема, праву дитини зростати під опікою своїх батьків.
Окрім того, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю. Колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних доказів, які були б підставою для позбавлення Відповідача батьківських прав, а позбавлення матері батьківських прав відносно дитини буде суперечити інтересам дитини.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.
З позовом про позбавлення батьківських прав, мають право звернутися:
- один з батьків,
- опікун, піклувальник,
- особа, в сім’ї якої проживає дитина,
- заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває,
- орган опіки та піклування,
- прокурор,
- сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Не варто нехтувати нормами статті 19 Сімейного кодексу України, згідно якої при розгляді судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов’язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Проте суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
В той же час не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов’язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
Особа, позбавлена батьківських прав, згідно статті 166 Сімейного кодексу України:
1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;
2) перестає бути законним представником дитини;
3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;
4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Проте, варто зазначити, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини.
При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Так само мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров’ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.
15 вересня 2017 року Ківерцівський районний суд Волинської області прийняв рішення у справі №158/2109/17, яким надав дозвіл батьку дітей на періодичні побачення із дітьми.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.10.2016 року його було позбавлено батьківських прав відносно малолітніх дітей. На даний час до вирішення питання щодо призначення опікуном його матері над його дітьми, старша дочка, перебуває у Волинському обласному центрі соціально – психологічної реабілітації дітей у м. Ковель, а двоє молодших у Волинському обласному спеціалізованому будинку дитину м. Луцьк. Також Позивач зазнаив, що хоче спілкуватись з дітьми, вважає, що його побачення не матимуть негативного впливу на них та на їх моральне виховання, а тому просить надати йому дозвіл на періодичні побачення з дітьми в присутності їхніх законних представників.
Окрім того, Позивачем було надано характеристику, з якої вбачається, що за час проживання на території вищевказаної сільської ради останній зарекомендував себе із хорошої сторони, а саме: скромний, ввічливий, дисциплінований, трудолюбивий. Зауважень в його адресу із сторони жителів села не надходило, на даний час ніде не працює, веде особисте селянське господарство. Разом з тим, згідно сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду у Позивача наркологічної патології не виявлено. Зазначені вище обставини суд розцінив як вияв доброї волі позивача до участі в житті дітей та соціально-врівноважену поведінку, тому Позивач не становить небезпеку для дітей та відповідно отримав дозвіл на побачення із дітьми.
У ст.ст. 3,6 Конвенції «Про права дитини» зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.
Аналогічні правові висновки з питання позбавлення батьківських прав зробив Верховний Суд України в ухвалах від 05 жовтня 2011 року по справі № 6-47846св10, від 6 жовтня 2010 року по справі № 6-2280св10, від 28 вересня 2011 року по справі № 6-33481св10.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 грудня 2017 року у справі №734/4061/17 матір поновлено в батьківських правах відносно її дитини. Своє рішення суд мотивував тим, за 7 років з моменту позбавлення Позивачки батьківських прав, змінилося її відношення до виконання батьківських обов’язків, зокрема щодо утримання, виховання та розвитку дитини. В той самий час матір має постійне місце проживання та повноцінну сім’ю, цікавиться дитиною, бажає брати участь у її вихованні, за місцем проживання характеризується позитивно.
В той самий час, рішенням від 20 лютого 2018 року у справі №466/4215/17 Шевченківський районний суд міста Львова відмовив у поновленні батьківських прав, з огляду на те, що у судовому засіданні неповнолітній пояснив, що матір його періодично відвідує, однак не цікавиться його здоров’ям, на батьківські збори не з’являлася. Вона не знала що він перебував на лікуванні, мав хворі нирки. Вказав, що мати зрідка надає йому кишенькові гроші, купляє білизну, але одягом та шкільним приладдям його не забезпечує. Все необхідне йому надає Родинний дім «Покрова». Він пояснив суду, що хоче залишатися в Родинному домі «Покрова» до закінчення навчання, додому повертатися не хоче , бо умови проживання там погані. Крім того, пояснив, що навчається гри на контрабасі, який отримав на свято Миколая в Родинному домі «Покрова». За час перебування в цьому Родинному домі йому оформили паспорт та документи для виїзду закордон, він неодноразово з іншими дітьми їздив на екскурсії до країн Європи. У нього склалися хороші стосунки з опікуном та іншими дітьми. З огляду на вищевикладене, суд дійшов до думки, що позивачка не надала переконливих доказів зміни свого відношення до виконання батьківських обов’язків. Відтак втрата дитиною статусу такої, що позбавлена батьківського піклування, повернення дитини на проживання до матері не відповідатиме в першу чергу інтересам дитини.
