Право на шлюб у 16 років: особливості судових справ

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат і професор, завідувач кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді Інна Спасибо-Фатєєва обговорили тему «Надання судом права на шлюб» у межах чергового спільного заходу «Діалоги суддя – науковець».

Приводом до вибору теми послугували питання, які КЦС ВС розглянув у постанові від 1 грудня 2025 року у справі № 159/125/24, та окрема думка до цієї постанови. У цій справі дівчина, якій виповнилося 16 років, просила суд надати право на шлюб і вказувала, що це відповідає її інтересам. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви, вказавши, що заявниця не навела переконливих доводів і не надала доказів того, що шлюб до досягнення нею шлюбного віку відповідатиме її інтересам. Це рішення оскаржив потенційний чоловік як заінтересована особа, а заявниця підтримала апеляційну скаргу. Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, і чоловік звернувся до суду касаційної інстанції.

КЦС  ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до місцевого суду, зазначивши, що суди не встановили, що відносини заявниці з чоловіком є «токсичними» для неї, ґрунтуються на авторитеті чи примусі скаржника, або що для заявниці набуття права на шлюб передбачатиме певні ризики чи загрози, суттєві для її інтересів як дитини. Без встановлення цих обставин висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви є передчасним.

Інна Спасибо-Фатєєва окреслила питання: чи може апеляційний або касаційний суд задовольнити скаргу, якщо сама заявниця не оскаржувала попередні рішення суду; чи потрібно залучати до участі у справі обох батьків; за яких умов можливе обмеження в наданні 16-річній особі права на шлюб та чи взагалі можна вважати це обмеженням прав з огляду на те, що право на шлюб виникає з 18 років.

Науковиця запропонувала судді поділитися його баченням, що таке право на шлюб: це елемент правоздатності чи суб’єктивне цивільне право? Чи підпадає воно під дію ч. 3 ст. 25 ЦК України, в якій вказується, що у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку (тобто якщо особа не досягла 18 років, то не має й цього елементу правоздатності)?

Василь Крат зазначив, що, згідно з положеннями статей 25, 26 ЦК України і статей 14 і 23 СК України, право на шлюб – це особисте немайнове право, яке пов’язується з досягненням певного віку. Тобто за загальним правилом особа має право на шлюб з 18 років, але за рішенням суду може набути його з 16 років, якщо це відповідає її інтересам.

Також учасники дискусії обговорили, як встановлювати, чи відповідає інтересам неповнолітньої особи надання судом права на шлюб. Василь Крат зазначив, що ч. 2 ст. 23 СК України побудована як оціночна норма, яка дозволяє суду за допомогою суддівського розсуду перевіряти таку відповідність. Для цього необхідно з’ясувати, наскільки в особи є психофізична зрілість. Суд тут певним чином виступає в ролі «рater familias» у римському праві. Він має в кожному конкретному випадку оцінити, наскільки особа має здатність до розсудливості, наскільки надання права на шлюб відповідає рівню її розвитку та наскільки вона може усвідомлювати цінність шлюбу. Відповідно, особа, яка звертається до суду, має показати, довести, що вона дійсно готова до шлюбу.

Василь Крат також зауважив, що, наприклад, в Італії на рівні Цивільного кодексу закріплено, що справи про надання права на шлюб особам, які не досягли визначеного законом віку, розглядаються за обов’язковою участю прокурора. Тобто за цим процесом має спостерігати орган публічної влади. Натомість ст. 19 СК України не передбачає навіть обов’язкової наявності у відповідних справах органу опіки та піклування. А це могло б допомогти встановленню повної картини того, чи відповідає надання права на шлюб інтересам неповнолітньої особи.

Крім того, на думку судді, попри те, що суд розглядає відповідні справи в порядку окремого провадження тут можуть бути заінтересовані особи. І саме вони мають показувати, наскільки надання права на шлюб відповідає інтересам неповнолітньої особи. Щоб не складалося враження, що суд один на один з особою, яка хоче набути право на шлюб.

Ще одне важливе питання – роль батьків у відповідній категорії справ, особливо тоді, коли вони мають протилежне бачення відносно того, чи варто надавати їхній дитині право на шлюб. Тут батьки не є сторонами спору, як у позовному провадженні. Неповнолітня особа також не вступає в спір із батьками, вона лише обґрунтовує, що надання права на шлюб відповідає її інтересам. Водночас, на думку Василя Крата, в таких справах важливо почути думки, аргументи обох батьків.

На розвиток дискусії стосовно права особи, з якою хоче зареєструвати шлюб неповнолітня, на подання апеляційної чи касаційної скарги, Інна Спасибо-Фатєєва запропонувала поглянути на питання з того боку, що така особа має інтерес, який хоче захистити. А неповнолітня, не заперечуючи проти скарги, виражає свою волю. Василь Крат зауважив, що потенційне рішення суду не захищає безпосередньо інтересу заінтересованої особи. Бо це рішення – про надання неповнолітній особі права на шлюб. А далі вона може реалізувати це право або ні, після цього треба ще пройти процедуру реєстрації шлюбу. «Безумовно, заінтересована особа може оскаржити рішення суду, але її інтерес не може переважати волю та інтереси неповнолітньої особи», – сказав Василь Крат.

Джерело: ВС