Правосуддя в Іспанії: побудова системи судів та органів суддівського самоврядування
2 хв читати
Вдосконалення правового регулювання функціонування вітчизняних судів та діяльності суддів обумовлює необхідність проведення змістовного аналізу досвіду інших держав у цій сфері. Надзвичайно цікавим в цьому питанні, зокрема в частині побудови системи судів та органів суддівського самоврядування, видався досвід Іспанії, який в подальшому і розглянемо.
Правове регулювання діяльності судової гілки влади здійснюється Конституцією Іспанії та органічним Законом № 6/1985 від 01.07.1985 «Про судову владу», який закріплює межі повноважень суддів, визначає судові округи, компетенцію відповідних судових органів та прокуратури, статус суддів та адвокатів. Також функціонування судової системи регламентовано Законом Іспанії № 38/1988 від 28.12.1988 «Про розмежування компетенції та поділ судової системи». Періодично до цих законів вносяться зміни та доповнення. Процедура конституційного захисту регулюється розділом IX Конституції Іспанії, органічним Законом Іспанії «Про Конституційний Суд» від 03.10.1979 з подальшими змінами.
На початку зазначимо, що відповідно до ч. 2 ст. 53 Конституції Іспанії будь-який громадянин може вимагати захисту прав і свобод перед будь-яким судом.
Організація діяльності іспанських судів влаштована таким чином, щоб доступ до правосуддя можна було отримати максимально швидко. Зокрема, у кожному місцевому суді є чергові судді, які у будь-який час доби можуть обрати запобіжний захід, розглянути справу щодо неповнолітньої особи. Для ознайомлення сторін з матеріалами справи облаштовані комп’ютерні термінали, якими можна користуватися без спеціальних дозволів; працює інформаційний центр.
Заслуговує на увагу також організація самого судового процесу в Іспанії. Наприклад, у державі діє система безпеки для свідків – зала судового засідання обладнана спеціальним відокремленим місцем для збереження анонімності під час повідомлення свідком показань.
Цікавою для дослідження видається також процедура відбору та призначення кандидатів на посаду судді до судів Іспанії.
Для вступу на посаду судді кандидату необхідно скласти іспит та пройти тестування, організоване Школою суддів. Третина місць, що пропонується, є зарезервованою для «юристів з визнаною компетенцією» (тобто для тих, хто має більше 10 років професійної практики). «Юристи з визнаною компетенцією» можуть також претендувати на посаду магістра до Верховного суду або до апеляційного суду.
Кандидат на посаду судді повинен відповідати наступним критеріям: бути повнолітнім громадянином Іспанії, мати юридичну освіту та досвід роботи у сфері юридичної практики мінімум 6 років.
Кандидати, які пройшли конкурс на посаду судді, в подальшому повинні навчатися у Школі суддів та проходити стажування в судовому органі. За наслідками проходження цих етапів кандидати можуть бути призначенні суддями. Кандидати, які пройшли вступний іспит, отримують ліцензію на провадження судової діяльності.
Окремої уваги заслуговує процедура комплектування судів апеляційної та касаційної інстанцій в Іспанії. Наприклад, із чотирьох вільних посад в іспанському суді апеляційної інстанції дві отримають судді з 3-річним досвідом суддівської роботи. Лише на одну посаду суддя обиратиметься за конкурсом, з-поміж кандидатів-юристів з визнаною компетенцією, які мають більше 10 років юридичної практики.
У різних палатах Верховного Суду з п’яти посад чотири будуть надаватися суддям із щонайменше 10-річним досвідом роботи у категорії магістратів (суддів апеляційного суду) і не менше 20 років в юридичній практиці, а п’ята посада – юристу, який має визнану компетенцію.
Конкурсна комісія у Школі суддів складається з голови Верховного Суду або магістра Верховного Суду, магістра, прокурора, двох університетських викладачів різних юридичних дисциплін, практикуючого юриста та державного прокурора, який виконуватиме обов’язки секретаря.
Судді в Іспанії призначаються довічно, проте йдуть у відставку у 65-річному віці. Голова суду зазвичай перебуває на посаді 5 років.
Вищою судовою інстанцією в Іспанії є Верховний Суд, до кожної з палат якого входить 10 – 12 членів та голова. Компетенція Верховного Суду поширюється на всю територію Іспанії.
Верховний Суд Іспанії розглядає:
- апеляції на рішення регіонального суду;
- справи, які стосуються цивільної чи кримінальної відповідальності голови уряду та інших членів уряду Іспанії, магістратів та голови Верховного Суду, голови та суддів Конституційного Суду, а також інших посадових осіб у державі;
- справи щодо законності політичних партій;
- інші справи, віднесені до компетенції Верховного Суду законодавством Іспанії.
Громадяни Іспанії мають право звертатись до Конституційного Суду Іспанії. Водночас, раніше фіксувались порушення у частині допуску громадян Іспанії до цього суду. Так, до Європейського суду з прав людини надходили скарги громадян Іспанії про обмеження їх права на звернення до Конституційного Суду. Зокрема, ЄСПЛ в одному зі своїх рішень констатував, що в Іспанії відсутній прямий доступ фізичних осіб до Конституційного Суду для оскарження втручання в право власності, а наявним є тільки непрямий спосіб – через суди загальної юрисдикції.
Щорічно до Конституційного Суду Іспанії надходить понад 5000 скарг і тільки 4–5% з них визнаються допустимими.
Цікавим є питання підсудності судів в Іспанії. Загалом, саме суд, у якому справа перебуває на розгляді, повинен визначити свою юрисдикцію, а сторони повинні також аргументувати, чому обраний суд компетентний. Якщо суд вважає, що він не володіє юрисдикцією, то повинен зазначити сторонам, який саме суд компетентний. Потім сторони звертаються з позовом до вказаного суду. Якщо другий суд вважає, що він також не володіє юрисдикцією, то конфлікт юрисдикцій передається до спеціального суду з конфліктів юрисдикції – палати Верховного Суду, що складається з трьох суддів Верховного Суду (голови Верховного Суду і по одному судді кожної з конфліктних юрисдикцій). Рішення палати з конфліктів юрисдикції є остаточним.
Законодавство Іспанії не позбавлене недоліків. Однією з найгостріших проблем на сьогодні є застарілість правової бази діяльності судів – відповідне правове регулювання здійснюється переважно актами, прийнятими наприкінці минулого століття. Звісно, законодавство поступово оновлюється, вносяться зміни, проте у багатьох аспектах воно продовжує потребувати удосконалення. Іншою серйозною проблемою, що впливає на оперативність розгляду справ, є дефіцит ресурсів.