Правосуддя в умовах воєнного стану: тенденції адміністративної юстиції 2025 року

«Суд, який не забезпечує справедливості, перестає бути судом»
Фелікс Франкфуртер, суддя Верховного Суду США

Право на справедливий суд – одна із фундаментальних засад демократичної держави. Для Європейського суду з прав людини це не абстрактна формула, а комплексна гарантія, яка охоплює доступ до суду, незалежність і безсторонність, розгляд упродовж розумного строку та обов’язковість виконання судових рішень.

Після набуття Україною статусу кандидата в ЄС моніторинг дотримання стандартів статті 6 Конвенції з боку Ради Європи лише посилився – українське правосуддя знаходиться під пильним наглядом міжнародних інституцій.

Водночас ми живемо в умовах повномасштабної війни. Це означає, що всі класичні елементи права на справедливий суд – доступ, строки, виконання рішень – щодня проходять випробування на міцність.  Адміністративне судочинство також опинилося у фокусі цих викликів.

Ця публікація – спроба підсумувати 2025 рік: що відбувається з правом на справедливий суд, як трансформуються спори, де виникають найбільші проблеми.

Право на справедливий суд у нинішніх умовах – це, передусім, право на доступ до правосуддя, яке не має «вимикатися» разом зі світлом. Повітряні тривоги, відсутність електрики, пошкоджена інфраструктура, релокація установ – усе це створює додаткові бар’єри.

В умовах сьогодення цифровізація стала не модним словом, а запорукою доступу до правосуддя. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, електронний кабінет, участь у засіданнях у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, можливість  реалізації прав учасника процесу поза традиційною залою суду – це вже не «опція», а реальний спосіб забезпечити доступ до суду там, де фізична присутність неможлива або небезпечна.

Рада Європи у своєму моніторинговому звіті зауважила, що Україна робить значні кроки для забезпечення доступу до правосуддя, проте об’єктивні виклики воєнного часу та нестача суддів призводять до системної перевантаженості судів. І ці слова варто читати не як політичну дипломатію, а як факт.

Юрисдикція Шостого апеляційного адміністративного суду поширюється на апеляційний округ, що включає Київську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві. У 2025 році збільшилася кількість клопотань від учасників про розгляд справ у режимі відеоконференції, а питання розумних строків розгляду справ набуло особливої гостроти. Кадровий голод, колосальне навантаження, вибухове зростання кількості соціальних і «військових» спорів – усе це неминуче впливає на темп розгляду. Але важливо пам’ятати: розумність строку – це не завжди «якнайшвидше». Це баланс між швидкістю й якістю, між «ухвалити швидко» та «ухвалити правильно».

Після ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва всі його нерозглянуті справи, від найпростіших до найрезонансніших, були розподілені між адміністративними судами першої інстанції всієї України, але їхня апеляційна інстанція залишилася незмінною – Шостий апеляційний адміністративний суд. Це створило безпрецедентне навантаження.

Апеляцію розглядає колегія з трьох суддів. Це не тільки три календарі, які мають зійтися в одній точці. Це також: підготовка судді-доповідача; уважне вивчення матеріалів, вироблення єдиної позиції, написання мотивованого рішення. Тут важливо пам’ятати, що справедливість – не кава-еспресо. Вона не забезпечується одним натиском кнопки. Докази не матеріалізуються «силою думки», а мотивувальна частина не пишеться між засіданнями «на ходу». Кожна справа має свій ритм: одну можливо розглянути у письмовому провадженні, інша ж потребує відкритого слухання, допиту свідків, витребування додаткових доказів тощо.

Втім, навіть в умовах наднавантаження колектив Шостого ААС, в якому маю честь працювати, докладає неабияких зусиль щодо  розгляду апеляційних скарг у розумні строки. Адже принцип розумних строків (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) є одним з критерієм довіри до суду і держави в цілому. Європейський суд неодноразово наголошував, що «провадження є надмірно тривалим тоді, коли держава не організувала свою судову систему так, щоб забезпечити розгляд справи у розумний строк».

Ще одне гостре питання, яке турбувало учасників справ у 2025 році, –  виконання судових рішень. У цьому контексті Україна роками демонструє слабке місце: до 95 % скарг до ЄСПЛ від українців пов’язані саме з невиконанням рішень національних судів. Воєнний стан цю проблему не зняв, а тільки загострив, особливо в соціальних, пенсійних спорах. На цьому тлі адміністративні суди опинилися в ролі не лише арбітра спору, а й мусять застосовувати  механізм судового контролю: встановлення строків для подання звітів, накладення штрафів, зміна способу і порядку виконання рішень, пошук реального, а не суто формального способу захисту права.

Щодо категорій спорів, актуальних у поточному році, то питому вагу, як і раніше,  становлять соціальні справи, а також спостерігається збільшення спорів, пов’язаних із проходженням військової служби та іншими видами публічної служби.

Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» визначає військову службу як державну службу особливого характеру, а пункт 17 статті 4 КАС України прямо відносить її до публічної служби. Велика Палата Верховного Суду у справі № 362/643/21 розставила важливі акценти: спори військовослужбовців із військовими частинами щодо реалізації соціальних гарантій (зокрема, забезпечення житлом) є публічно-правовими і належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки право, яке особа вважає порушеним, виникає саме у зв’язку з проходженням військової служби як різновиду публічної.

На жаль, військовослужбовці, які захищають Україну, дуже часто самі потребують судового захисту.  Це чітко видно зі статистики: кількість справ за їхніми позовами зросла, а тематика спірних правовідносин стала різноманітнішою.

У всіх цих спорах війна додає ще один вагомий чинник – докази важче зібрати. Не завжди фіксуються медичні огляди, далеко не всі документи зберігаються, а частина командирів сама перебуває на передовій. І тут важливо не скотитися ані в формалізм, ані в правовий романтизм: суд має бути одночасно чутливим до реалій фронту й вірним закону. А витребування доказів судом також впливає на строки розгляду справ.

Важливо, що адвокати стають містком між людиною у формі, державним механізмом і судом: готують пакет документів, допомагають зібрати докази, яких часто бракує, фіксують порушення, консультують, готують позовні заяви та апеляційні скарги. Величезна роль належить і системі безоплатної правової допомоги, яка щодня надає воїнам правовий супровід.

Також слід відзначити, що у 2025 році війна не скасувала принцип незалежності судової влади, а навпаки, зробила його ще ціннішим. Коли суспільство виснажене, а політика емоційна, тиск на суд завжди зростає. Але суддя не може керуватися настроями, а лише законом, утверджуючи справедливість. Це важко, але це і є сутність суддівської професії.  У цьому контексті мені імпонують слова Фелікса Франкфуртера, судді Верховного Суду США: «Суд, який не забезпечує справедливості, перестає бути судом».

Отже, 2025 рік став ще одним доказом того, що правосуддя в Україні живе й працює, попри всі виклики. Адміністративні суди тримають свій фронт у справах, де зіштовхуються інтереси людини й держави, де перевіряється законність рішень влади, де вирішується доля військових, пенсіонерів, службовців, платників податків тощо.

Але суд не діє у вакуумі. Поруч із ним – громадянське суспільство, адвокатура, правозахисні організації, журналісти, науковці.

Громадянське суспільство – надважлива опора. Саме воно визначає, чи має суспільство довіру до інституцій, чи готове відстоювати незалежність суду, реагувати на тиск, помічати спроби дискредитації. Там, де є активні правозахисники, незалежні медіа, аналітики та експерти, судова влада працює в умовах відкритості, а отже – у стані більшої підзвітності та чесності.

Водночас, суди також не можуть чекати довіри пасивно – її треба виборювати щодня. Розумні строки, зрозуміла мова рішень, пояснення мотивації, повага до сторін, відкритість і гласність, передбачуваність практики, – усе це формує той тонкий, але надзвичайно важливий міст між Фемідою і суспільством. І кожне справедливе рішення – цеглинка у фундаменті правової держави.

Велику роль у розбудові правової держави також відіграє  адвокатура. У судових засіданнях  особливо  помітно вона  тримає небо над верховенством права, поки наші захисники тримають небо над країною. Я бачила адвокатів, які приходили на засідання після ночі в укритті. Бачила тих, хто приїздив до суду із тактичним рюкзаком, бо щойно повернувся з волонтерства. А також знаю тих, хто не зміг бути присутній, бо мобілізований до лав ЗСУ – і на реальному фронті  захищає не лише права, а й саму можливість їх мати.