Правові позиції ВС щодо процесуальних особливостей здобуття електронних доказів у межах міжнародної правової допомоги: аналіз від судді

Електронні докази, здобуті в рамках міжнародної правової допомоги, можуть як зміцнити позиції обвинувачення, так і повністю втратити доказову силу — усе залежить від дотримання процесуальних стандартів.

Про це зазначила суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Світлана Яковлєва, інформує Судова влада.

Допустимість таких доказів залежить від сукупного дотримання кількох ключових умов: вони мають бути отримані на підставі належного запиту про надання міжнародної правової допомоги, зібрані уповноваженим органом іноземної держави за дорученням українських слідчих органів, а також оформлені відповідно до вимог як міжнародного договору, так і КПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував: недотримання навіть однієї з цих вимог може поставити під сумнів допустимість доказу. Наприклад, у постанові від 21 квітня 2021 року (справа № 712/48/15-к) Суд вказав, що використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, отриманих в одному провадженні, в іншому — без належного обґрунтування та дозволу слідчого судді — є процесуальним порушенням, яке впливає на допустимість доказів. У контексті електронних доказів, отриманих у рамках міжнародної правової допомоги, Верховний Суд у постанові від 10 січня 2023 року (справа № 761/12730/14-к) підкреслив, що головною ознакою електронного документа є його цифрова форма, а не прив’язка до матеріального носія. Тому носії, на яких передаються такі дані від іноземних партнерів, мають оцінюватися не ізольовано, а в контексті дотримання всього процесуального ланцюга передачі та автентифікації.

Суд приділяє увагу й оформленню запиту про міжнародну правову допомогу. У постанові від 12 червня 2024 року (справа № 569/1908/23) ВС визнав доказами скриншоти й відеофайли, отримані в межах співпраці з іноземною юрисдикцією, з дотриманням правил Протоколу Берклі — міжнародного еталону архівації цифрової інформації. Водночас: належне технічне оформлення не замінює процесуальної чистоти — має бути витриманий весь ланцюг передачі, повинні бути зафіксовані суб’єкти та обставини отримання.

Проблематика використання електронних доказів із месенджерів або відкритих джерел у міжнародному контексті також стала предметом судового аналізу. Так, у постанові від 27 листопада 2023 року (справа № 464/472/22) ККС ВС констатував, що фотоілюстрації повідомлень у месенджері «Telegram» без ідентифікації особи відправника чи точної дати не мають доказової цінності. Натомість у рішенні від 21 листопада 2022 року (справа № 991/492/19) було визнано допустимою переписку в мобільному застосунку «Viber», за умови, що технічні дані збігаються з іншими доказами, а належність номерів підтверджена.

Суд також звертає увагу на практику поводження з доказами, що надходять від міжнародних організацій або урядових платформ інших держав. У постанові від 20 травня 2020 року (справа № 585/1899/17) Касаційний кримінальний суд зазначив, що електронні документи з таких джерел можуть мати доказову силу лише за умови ідентифікації джерела, підтвердження добросовісності контенту та відсутності ознак його зміни. Важливою є і практика депонування доказів судом (ст. 225 КПК України), яка може застосовуватися і до електронних матеріалів, якщо існує загроза їх втрати або знищення. У цьому контексті Верховний Суд наголошує на потребі фіксування кожного етапу збору, передачі та збереження таких доказів, особливо за участю іноземних органів чи платформ.