Процесуальна «шахівниця»: як спроба затягнути суд обернулася фінансовими втратами

Рівненський апеляційний суд розібрався у тонкощах «гонорару успіху» та процесуальних зловживань, винісши повчальне рішення для любителів судових маневрів. Історія розпочалася із земельного спору, де позивач вирішив використати зустрічний позов як інструмент для зупинки основної справи. Проте згодом він передумав і попросив залишити свою заяву без розгляду. Здавалося б, справу закрито, але сторона відповідачки вирішила, що за таку «юридичну гру» позивач має заплатити, і зажадала відшкодування витрат на адвоката.

Апеляційна інстанція, на відміну від місцевого суду, побачила в діях позивача ознаки недобросовісності. Судді погодилися, що подача необґрунтованого позову без реальних підстав була лише тактичним ходом для затягування часу. У результаті суд постановив стягнути з ініціатора спору кошти на професійну правничу допомогу. При цьому Феміда ретельно оцінила «реальність» та «розумність» гонорару адвоката, наголосивши, що сума має бути співмірною зі складністю справи, а не перетворюватися на необґрунтований тягар.

Це рішення є важливим сигналом для учасників судових процесів: диспозитивне право відмовитися від позову не звільняє від відповідальності за зловживання. Якщо дії сторони визнають умисними та спрямованими на перешкоджання правосуддю, гаманець «тактика» відчутно схудне на користь опонента, навіть якщо фінальний вердикт по суті справи так і не був винесений.