Протидія мобінгу (цькування): інструкція із захисту від адвоката
/ 20 Березня 16:42

5 хв читати
Про протидію мобінгу (цькуванню) розповіла адвокат, медіатор, Голова Комітету з трудового права НААУ, керівниця Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ Вікторія Поліщук під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури.
Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками протидію мобінгу (цькуванню), а саме:
- 1. Українська практика.
- 2. Протидія мобінгу.
- 3. Судові рішення.
У рамках характеристики протидії мобінгу (цькуванню) акцентовано на наступному:
1. Українська практика
Мобінг на публічній службі регулюється:
- Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII “Про державну службу”;
- Законом України від 16 листопада 2022 року № 2759-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» (внесено зміни до КЗпП України та доповнено ст. 22 КЗпП України та закріплено нормативне визначення поняття «мобінгу» та шляхи запобігання та припинення мобінгу (цькування));
- Законом України від 1 грудня 2022 року № 2806-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» (спрямований на захист учасників трудових відносин від різних форм мобінгу на робочому місці і встановлення адміністративної відповідальності за такі дії (доповнено статтю 173-5 КУпАП Мобінг (цькування) працівника);
- Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 13 березня 2023 року № 37-23 «Про внесення змін до Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 березня 2023 року за № 534/39590, яким визначено, що державні службовці: повинні протидіяти мобінгу (цькуванню); вживати заходів, спрямованих на запобігання та припинення мобінгу (цькування); вживати заходів щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав;
- Керівники державних органів, чи їх структурних підрозділів, мають сприяти створенню комфортної психологічної атмосфери в трудовому колективі та не допускати випадків мобінгу (наказ НАДС від 13.03.2023 № 37-23 та наказ НАДС від 31.03.2023 № 47-23, яким внесено зміни, набрали чинності 11.04.2023 року).
Юрисдикція спорів:
Ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
П. 1, 2 ч. першої ст. 4 КАС України, адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір – спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічновладні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
П.7 ч.1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічноправових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору. При цьому участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб’єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене суб’єктивне право шляхом оскарження управлінських дій суб’єктів владних повноважень. Правова позиція сформована КАС ВС у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 826/1934/17 адміністративне провадження №К/9901/47078/18.
Судова практика:
Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень стосовно мобінгу (цькування) під час здійснення нею повноважень державного службовця та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь 50 000 грн. в якості компенсації моральної шкоди, одержаної в результаті мобінгу (цькування). Ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у адміністративній справі № 400/5261/23, якою суд вирішив закрити провадження у справі та роз`яснив позивачці право звернення до цивільного суду, в порядку цивільного судочинства. Приймаючи таку ухвалу про закриття провадження, суд виходив з того, що позивачкою не заявлено жодної позовної вимоги щодо вирішення судом безпосередньо публічно-правового спору – вона не просить поновити її на роботі, скасувати наказ про звільнення, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, тощо, а тому вирішення цього спору вимагає від суду надання правової оцінки виключно питанню наявності чи відсутності факту мобінгу позивачки. Також, суд зазначив, що в спірних правовідносинах відповідач не діяв в статусі суб`єкта владних повноважень.
2. Протидія мобінгу
Закон України «Про колективні договори та угоди» передбачає, що у колективному договорі мають бути передбачені заходи, спрямовані на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав.
Не зайвим буде також фіксування в кодексах поведінки (етики) співробітників необхідність утримуватися від дій, які свідчать про мобінг (цькування).
3. Судові рішення
- Постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 08.08.2023 р. у справі № 344/4844/23 (провадження № 22-ц/4808/942/23) за позовом до Державної регуляторної служби України про визнання факту вчинення мобінгу посадовими особами Державної регуляторної служби України та відшкодування моральної шкоди.
Позивач протягом певного часу перебував на лікуванні у зв`язку із хронічними хворобами, проходив лікування, і доказів причинного зв`язку між погіршеннями його стану здоров`я та діями відповідача, які на думку позивача, порушили його трудові права, не надано, зв`язку такого під час розгляду справи не встановлено. За таких обставин колегія суддів не може не погодитися з висновком суду першої інстанції, який перевірив викладені позивачем факти, пов`язані, на його думку із мобінгом (цькуванням), з боку посадових осіб установи, і вирішив, що мотиви позивача свідчать про незгоду з діями та рішеннями роботодавця, проте не свідчать про обмеження праві свобод позивача, які б виразилися саме в мобінгу, тому відмовив в позові. У зв`язку з відмовою у задоволенні вимог про встановлення факту цькування, суд відмовив у задоволенні похідних вимог про відшкодування моральної шкоди.
- Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27.09.2023 р. у справі №226/584/23 (провадження №2/226/145/2023) за позовом до Комунального некомерційного підприємства «Мирноградський центр первинної медико-санітарної допомоги» про визнання дискримінації та мобінгу, скасування дисциплінарного стягнення, наказу створення комісії, наказу скорочення штату, зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату.
У судовому засіданні позивач визнала факт наявності 25.01.2023 конфлікту між нею та лікарем ОСОБА_3 , в ході якого вона дійсно підвищувала на лікаря голос, відмовлялася виконувати її розпорядження та дійсно обізвала лікаря «малолетней ссыкухой» (дослівно). Отже, стверджувати, що доповідні записки ОСОБА_3 від 27.01.2023 та 01.02.2023 містять неправдиві відомості, підстав немає. Крім того, про вказані обставини заявлено лікарем ОСОБА_3 та старшою медсестрою ОСОБА_4 в судовому засіданні під час їхнього допиту в якості свідків. Відтак, враховуючи, що конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виник саме з приводу незгоди позивача як медичної сестри з обов`язком виконання доручення останньої як лікаря, доручення було прямо пов`язане з виконанням позивачем посадових обов`язків, підстави вважати цей конфлікт і його наслідки дискримінацією та/або мобінгом у розумінні положень ст.2-2 КЗпП України відсутні.
Практика ЄСПЛ:
- Рішення ЄСПЛ від 06.02.2019 р. у справі «ВІСЕНТ ДЕЛЬ КАМППО проти Іспанії» (VICENT DEL CAMPO v. SPAN) (заява № 25527/13).
Обставини справи. Заявник народився в 1957 році і проживає в місті Вільявенте (Леон). Він працював викладачем, а також завідувачем кафедри в державній школі, Школі мистецтв і ремесел Леона (Escuela de Artes y Oficios de León). Один з його колег – викладач того ж факультету – подав на нього скаргу до органів управління освіти за психологічні домагання на робочому місці. Скаргу було відхилено на підставі того, що були відсутні будь-які утиски, а мали місце лише суперечки на роботі.
25 січня 2007 року колега звернулася до суду (recurso contencioso-administrativo). Вона стверджувала, що Заявник домагався її на робочому місці, зокрема, починаючи з 2000/01 навчального року, і що компетентні органи не вжили жодних заходів для запобігання цьому. Вона описала низку подій, в яких заявник нібито висунув проти неї неправдиві звинувачення і піддав її дискримінаційному та принизливому поводженню, неповазі, образам і погрозам вбити на роботі. Колега також вимагала від регіональної адміністрації Кастилії-Леона компенсації в розмірі 74 434,12 євро, а також поновлення на посаді викладача Школи мистецтв і ремесел Леона, вимагаючи вжити всіх необхідних заходів для запобігання будь-яким можливим ризикам, зокрема психосоціальним, на робочому місці. Заявник не знав про провадження у справі. Його не викликали до суду, і він не був стороною у провадженні. Рішення було прийнято без залучення Заявника.
Скарга, подана проти нього його колегою щодо психологічних домагань на робочому місці, була раніше відхилена, і відповідний колега не вжив подальших заходів проти нього. Суд також наголошує на тому, що заявникові ніколи не було пред’явлено обвинувачення і не було доведено, що він вчинив будь-яке кримінальне правопорушення. Звідси випливає, що розкриття особи заявника в мотивувальній частині рішення Високого Суду не може вважатися передбачуваним наслідком дій самого заявника.
Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що, відхиливши його прохання стати стороною у справі про притягнення до відповідальності, порушеній проти органу державної влади, незважаючи на його прямий інтерес, йому не було надано можливості захистити себе від серйозних звинувачень в утисках на робочому місці, що порушило його право на доступ до суду. Заявник також стверджував, що відсутність ефективних засобів правового захисту для оскарження втручання в його право на репутацію та честь, на яке він скаржився за статтею 8, призвела до порушення статті 13 Конвенції.
Без автора