ПУБЛІЧНА СЛУЖБА. СУДОВА ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ СПРАВ

Кожна зміна влади, чергові й регулярні реформи державного апарату завжди супроводжуються незаконними звільненнями осіб, які проходять публічну службу. Проте, переважна більшість незаконно звільнених працівників оскаржують такі «гучні звільнення», тому існує попит на здійснення представництва інтересів адвокатами державних службовців. Отож, ця категорія справ є однією з найактуальніших практик, які у свою чергу мають певні правові особливості.

Щодо строків звернення до суду у справах, пов’язаних з проходженням публічної служби

До спорів стосовно проходження публічної служби підлягають застосуванню приписи частини п’ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Варто врахувати й ту обставину, що за своєю суттю цей строк фактично охоплює усі існуючі випадки (етапи) такої служби – прийняття, просування та звільнення з публічної служби.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 11 лютого 2021 року (справа № 360/917/19)

Верховний Суд зробив наступний правовий висновок:

«32. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

33. У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням відповідача з публічної служби та виникненням у нього, на підставі укладеного договору, зобов`язання щодо відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з його утриманням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ.
34. Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних із утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
35. Правову позицію щодо застосування у такій категорії справ місячного строку звернення до суду неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у постановах від 30 вересня 2019 року в справі №340/685/19, від 10 жовтня 2019 року в справі №140/721/19, від 24 грудня 2019 року в справі №824/284/19-а, від 29 квітня 2020 року в справі №560/1942/19, від 18 червня 2020 року в справі №140/2024/19, від 01 липня 2020 року в справі №400/1758/19, від 13 серпня 2020 року в справі №1.380.2019.001192, від 19 листопада 2020 року в справі №400/2654/19, від 20 листопада 2020 року в справі №160/11957/19, від 21 січня 2021 року в справі №520/1559/2020 та від 28 січня 2021 року в справі №520/6265/2020.
36. Отже, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин приписів абзацу другого частини другої статті 122 КАС України, оскільки в цій категорії справ необхідно застосовувати встановлений частиною п’ятою статті 122 КАС Українимісячний строк звернення до суду».

Отже, на думку ВС висновок судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин приписів абзацу другого частини другої статті 122 КАС України є помилковим, оскільки в цій категорії справ необхідно застосовувати встановлений частиною п’ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду.

Щодо юрисдикції спорів, пов’язаних з прийняттям, проходження та звільненням громадян з публічної служби

Вирішуючи питання, до якого суду звертатись, адміністративного чи загального, слід визначити суб’єктний склад таких відносин.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові  від 27 лютого 2019 року (справа № 815/6096/17) сформувала правовий висновок, згідно якого при наданні спору статусу публічно-правового з приводу вказаних правовідносин необхідно встановити наявність таких підстав:

1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади;
2) чи складала така особа присягу посадової особи;
3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов’язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Разом з цим, при наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав:

1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади;
2) чи складала така особа присягу посадової особи;
3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державний службовець – це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби.

Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Враховуючи вищезазначене, слід мати на увазі, що навіть якщо стороною спору є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, проте такий орган у спірних правовідносинах виступає не як суб’єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах, то такий спір підсудний загальним судам та вирішується за правилами цивільного судочинства.

Про підстави визначення систематичності вчинення державним службовцем такого дисциплінарного проступку, як прогул без поважних причин

Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року (справа № 640/15754/19) зробив наступний правовий висновок:
«20. З системного аналізу правових норм у цій справі вбачається, що у разі вчинення державним службовцем прогулу (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, суб`єкт призначення або керівник державної служби має право притягнути такого державного службовця до дисциплінарної відповідальності (у разі якщо не минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, а також якщо не минув один рік після його вчинення) у вигляді оголошення догани.

21. У разі ж встановлення систематичності (повторно протягом року) відповідного дисциплінарного проступку державного службовця, суб`єкт призначення або керівник державної служби має право застосувати винятковий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади державної служби.
22. З наведеного вбачається, що обов`язковою умовою для звільнення державного службовця є встановлення систематичності (тобто вчинених неодноразово протягом року) прогулів (відсутності на роботі більше трьох годин) цієї особи без поважних причин».

Тобто, єдиною належною обставиною, яка свідчить про систематичність вчинення державним службовцем такого дисциплінарного проступку, як прогул без поважних причин, є чинне рішення суб’єкта призначення (керівника відповідного державного органу) про накладення на цього державного службовця дисциплінарного стягнення за таке ж порушення.