Рівненський апеляційний суд визнав нині покійного військовослужбовця батьком дитини: суть справи

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу позивачки, подану на рішення місцевого суду, яким їй відмовлено у задоволенні позову про встановлення батьківства.

Просила скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове — про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги позивачки, зважаючи на наступне.

Із матеріалів справи відомо, що позивачка перебувала у фактичних шлюбних стосунках із чоловіком, від якого у 2022 році в одній із країн Євросоюзу народила дитину.

У свідоцтві про народження вказала себе й батька дитини.

У 2023 році батько дитини загинув у Харківській області при виконанні бойового завдання.

З метою захисту спадкових прав сина та отримання пільг від держави для дитини, яка через війну втратила годувальника, позивачка й звернулася до суду з позовом про становлення факту батьківства.

Місцевий суд ухвалою призначив проведення судово-генетичної експертизи, однак вона не була проведена у зв’язку з відсутністю біологічного зразка покійного військовослужбовця, що й стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

В апеляційному суді позивачка надала висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження, яким встановлено, що ймовірність того, що мати нині покійного військовика на 99,98 відсотків є біологічною бабусею дитини.

Відповідачка не заперечувала факт батьківства сина у суді.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок щодо застосування статті 130 Сімейного кодексу України та вказано, що закон не визначає конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зазначив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v.RUSSIA, № 3451/05, параграф 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

За таких обставин, оцінивши наданий позивачкою висновок експертизи у сукупності з іншими доказами, апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та визнання нині покійного військовослужбовця батьком їх дитини.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року у справі № 572/163/24 (провадження № 22-ц/4815/961/25).

Рівненський апеляційний суд