Рожеві окуляри демократії: погляд експерта

“На сьогодні українська армія найсильніша в Європі, володіє реальним бойовим досвідом і здатна стримувати російського агресора. Тому саме Україна є наріжним каменем безпекового форпосту Європи. Це константа!”, – пише у своїй колонці Ігор ГАРБАРУК, віце-президент “Українського міжнародного інституту відновлення”, експерт ГС “Економічний дискусійний клуб”.

Чергова страшна ніч після російських ракетних обстрілів. Ранкові дзвінки від батьків та друзів – «Привіт, у тебе все норм? є влучання?..» Саме в такі моменти з якоюсь по особливому чіткою ясністю розумієш, що ключова цінність для кожної людини це її особисте життя, та безпека і здоров’я її близьких. Все інше, що ще вчора здавалось таким важливим, глобальним та цінним відходить на інший зовсім крайній рівень свідомості.

Як, наприклад, так звані «демократичні цінності».

Як же часто до війни ми чули це словосполучення від наших європейських партнерів. Як, затамувавши подих, з пієтетом слухали рекомендації різноманітних вельмиповажних єврочиновників:

• про рівність усіх та кожного і гарантування європейським устроєм паритетних прав та свобод для будь-якої окремо взятої законослухняної людини,
• про неможливість дискримінації за національною ознакою в справжньому демократичному суспільстві.

І коли ми з жахом і нерозумінням «чому так?!» споглядали відео з польськими фермерами що блокували кордон з Україною і висипали на землю українське зерно, ми, в своїй більшості, думали що це: якась випадковість, непорозуміння, вплив російських спецслужб на вкрай радикальні політичні угрупування що намагаються дестабілізувати ситуацію з наданням Україні допомоги. Але:

• коли ми бачимо нового Президента Польщі що блокує продовження надання допомоги українським біженцям (які емігрували з початком російської агресії),
• коли ми чуємо що очільник його канцелярії говорить про те, що поляки повинні мати НАЙБІЛЬШІ ПРИВІЛЕЇ, а не будь яка інша національність – ми повинні …їм щиро подякувати.

Справді, подякувати за те, що допомогли остаточно зняти з очей рожеві окуляри європейської демократії і позбутись облуди пустопорожніх слів, лозунгів та обіцянок які нам всі колись давали.

Згадуючи історичну цитату лорда Пальмерстона потрібно завжди усвідомлювати, що в любої країни в цьому світі справді немає як вічних ворогів так і вічних друзів. Вічними є лише інтереси саме цієї країни. І вони можуть змінюватись в залежності від політичної кон’юнктури, внутрішніх соціальних чи зовнішніх геополітичних зрушень, а інколи від звичайних дурощів чи гіперболізованих псевдо-амбіцій власних політиків, від гіпертрофованості їх особистої цінності та надуманої політичної ваги сформованих власною екзальтованою уявою.

Саме тому, коли беру участь в ефірах на телебаченні, я завжди говорю про те, що стратегічно ми маємо не просто бажати потрапити в число країн європейської спільноти, про які відомий політик та прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю казав, що єврозона нагадує йому собою різношерстий натовп, який змусили марширувати під один барабан. Ми маємо далекоглядно спрямовувати свої зусилля на те, щоб, забезпечуючи для ЄС стратегічну безпекову функцію, формувати Європу саме навколо України! І точно не бути в когорті її найменш економічно розвинутих країн щоб з вічно простягнутою рукою звертатись до Брюсселю з проханням про чергову дотацію.

Ми маємо будувати післявоєнну Україну саме як ключову європейську державу, що сформує навколо себе вектор східно-європейського партнерства і, наприклад, разом з тою ж Польщею, Британією та прибалтійськими країнами перейме на себе стратегічне лідерство в Європі і, позбавлена проблем та заскорузлої західно-європейської бюрократії, буде впроваджувати її стратегію розвитку в нових геополітичних реаліях.

На сьогодні українська армія найсильніша в Європі, володіє реальним бойовим досвідом і здатна стримувати російського агресора. Тому саме Україна є наріжним каменем безпекового форпосту Європи. Це константа!

Економіка країни знаходиться у вкрай складному становищі, і це теж сумний, але факт.

ВВП Європи за підсумками минулого року становив орієнтовно 17 трильйонів доларів – України трохи більше 190 мільярдів:

• з однієї сторони цифри неспівставні;
• з іншої, при правильному підході, в нас є можливість сформувати власну стратегію системного проникнення на європейський ринок та стабільної присутності на ньому українського бізнесу.

Перш за все, в повній мірі має на кінець проявити себе держава і як головний лобіст сформувати та реалізувати на міжнародному рівні довгострокову системну політику економічного протекціонізму українського бізнесу – як в всередині країни, так і за її межами.

Економічний протекціонізм, або своєрідна стратегія тисячі струмочків має бути напряму чи опосередковано реалізована в тій же Європі коли український Уряд на зовнішніх ринках буде лобіювати не тільки інтереси національної економіки в цілому чи окремих її секторів, але й окремих галузей чи навіть компаній. Через спеціалізовані представництва при дипломатичних установах чи партнерські галузеві асоціації просувати інтереси окремих компаній які сотнями та тисячами будуть закріплюватись в певних сегментах європейського ринку та формувати навколо себе сталі аудиторії споживачів які будуть віддавати перевагу саме українським товарам та послугам що надають наші компанії за кордоном.

Європейські бізнесмени, під час запровадженого з 4 червня 2022 року так званого «митного безвізу» який був сформований як тимчасовий захід для підтримки економіки України, на власному досвіді відчули що таке є наш національний бізнес з його інноваційним підходом і що таке українська продукція яка при співставній з європейською якістю може бути відчутно дешевша і привабливіша для кінцевого споживача. Саме тому вони натиснули на свої уряди і ті з 5 червня цього року припинили дію «митного безвізу» з метою  впровадження захисних механізмів для власного бізнесу у вигляді обмежуючих мит та квот для нас з вами – створюючи штучні перешкоди експорту української продукції на свої ринки. І це ми говоримо про ситуацію коли в Європу з України йшов у своїй переважній більшості саме сировинний експорт – зерно, насіння, олія, метали, хімікати та інше. При цьому любий першокурсник університету скаже вам, що найбільша додана вартість і те що називається прибутком можна отримати точно не за рахунок експорту сировини, а саме за рахунок постачання в інші країни продуктів кінцевого споживання, або хоча б напівфабрикатів, а також безумовно послуг. Нагадаю, що саме послуги формують в межах 80% ВВП (2024 = 79.68%) США –  найбільш економічно розвиненої країни світу, чия частка в загальносвітовому ВВП складає в біля 26%.

Ні для кого не секрет, що українці які вимушено емігрували в країни ЄС достатньо швидко зрозуміли різницю між туризмом та реаліями постійного там проживання. Також вони стикнулись з ситуацією коли отримати звичний для них в Україні рівень сервісів та послуг, а також можливість їх отримання в Європі день в день буває непросто, не кажучи про те що дорого. Це може стосуватись навіть звичайних послуг косметології – наприклад, якісно зробленого манікюру для наших найгарніших в світі жінок. Про ситуацію з необхідністю довгого очікування дати візиту до лікаря, коли це потрібно зробити швидко, наші біженці розповідають цілі історії. Про те, що порівнювати рівень послуг в українських ресторанах з європейськими в більшості навіть не доводиться – в нас він значно вищий. В нас реально кращий мобільний зв’язок та інтернет, і цифровізація в цілому. Доступність та оперативність послуг приватної медицини теж в нас відпрацьована більш якісно.

І те що я перерахував і ще багато чого іншого – це все можливості для українців і українських підприємців будувати в Європі власні бізнес-мережі, а українська держава має цьому сприяти та допомагати.

З іншої сторони, повинна напрацьовувати інструменти – як згенерований на міжнародному рівні досвід далі впроваджувати в самій Україні. Як вибудувати привабливу для інвестицій базу, наприклад, в житлове будівництво щоб забезпечити всіх хто вимушено залишив своє житло в тимчасово окупованих регіонах або втратив його після ракетних атак.

Потрібні відпрацьовані податкові стимули як для наших підприємців – які зацікавлені розвивати свій бізнес в Європі, так і для західних бізнесменів – що зацікавлені інвестувати в бізнес в Україні. Як сказав один мій колега: «Україна має стати простором для розвитку тих хто мотивований розвиватись, але йому важко це робити в умовах бюрократій які є в Європі».

Одночасно з тим як підтримати наших громадян що на сьогодні перебувають в Європі, держава має думати і як їх повернути в Україну, перш за все молодь. Бо зараз вони економічно піднімають саме Європу – і особливо їм за це чомусь поки ніхто не дякує.

Наприклад, у вже згадуваній Польщі, згідно дослідження міжнародної компанії “Deloitte” яке воно зробило на замовлення Агентства ООН у справах біженців, українці з початку війни згенерували в межах 328.6 млрд злотих, а це 76.9 млрд. євро і це в 8 разів більше ніж вся допомога разом яку Польща надала Україні.

Ще задовго до війни в Польщі говорили про необхідність залучення 5 млн. трудових мігрантів, щоб забезпечити попит їх підприємств в робочій силі. Тому працюючи в Польщі, як в країні яка надала нашим біженцям прихисток, вони сьогодні напряму впливають на збільшення фонду заробітної плати, податків, збільшення споживання товарів та послуг і в цілому на зростання ВВП Польщі = 2.7% якого в 2024 році були сформовані саме українцями (98.7 млрд.злотих).

Саме тому вище згадувані вислови та дії керівництва дружнього нам польського народу викликають не те що подивування, а скоріше нагадують про вічність існування подвійних стандартів в міжнародній політиці і про те, що своя сорочка завжди ближче до тіла. Саме тому підняття на рівні нашого Уряду питання хоча б часткового перерозподілу податків що сплачуються українцями в тій же Польщі на користь бюджету України має бути реалізовано.

$12.8 млрд. – саме на таку суму поповнили українці бюджет Польщі наприклад тільки у вигляді податків. Відповідно хоча б частина цих коштів логічно мала б надійти до бюджету України і поповнити для прикладу Пенсійний фонд. Адже виключити ситуацію з тим, що в майбутньому черговий політик не скаже, що при досягненні віку 60-65 років українці будуть зобов’язані залишити Польщу і отримувати пенсію в Україні виключити не можливо. Або якщо й погодяться виплачувати пенсію то тільки за відповідну суму інвестицій чи придбання нерухомості. Тим більше, що практика застосування таких інструментів в деяких інших країнах мала свою реалізацію.

Відповідно, вже сьогодні ми на рівні держави, суспільства і окремих бізнес компаній маємо формувати власний план м’якого проникнення в європейську економіку як би це фантастично не видавалось на сьогодні. Іноземні компанії працюють на території України, а наші працюють в них – правило паритету.

 

Війна знімає окуляри. Саме тому нас мають більше цікавити не подвійні стандарти західно-європейської демократії і не пропаговані нам паперові цінності, а платоспроможний попит європейських споживачів. Так само як міжнародні компанії виводять отримані прибутки за кордони нашої держави, так і згенеровані українськими підприємствами в Європі прибутки мають повертатись в Україну щоб бути реінвестованими в бізнес тут на Батьківщині.

Війна закінчиться. Але ми по справжньому переможемо тоді коли кожен українець в якій би точці цієї планети не перебував і не працював буде сповідувати принцип національної єдності:

один за всіх і всі за Україну!