Спадкування з іноземним елементом: ключові аспекти практичної діяльності адвоката

Про ключові аспекти практичної діяльності адвоката при роботі зі справами про спадкування з іноземним елементом розповів під час вебінару, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ, Олексій Мотилюк, адвокат, бізнес-медіатор, співзасновник ГО «Подільський центр медіації», член ради комітету цивільного права і процесу НААУ, голова секції спадкового права.

На національному рівні питання спадкування з іноземним елементом врегульовані такими законодавчими актами:

1. Закон України «Про міжнародне приватне право»;
2. Цивільний кодекс України (Книга шоста);
3. Закон України «Про нотаріат» (Розділ IV);
4. Цивільний процесуальний кодекс України (Розділ ІХ «Визнання та виконання рішень іноземних судів …», Розділ ХІ «Провадження у справах за участю іноземних осіб»).
5. Підзаконні нормативні акти:

• «Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»;
• «Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування»;
• «Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України»;
• «Положення про спадковий реєстр»;
• «Інструкція про порядок консульської легалізації».

На міжнародному рівні релевантними актами регулювання є наступні:

1. Конвенція про запровадження системи реєстрації заповітів, 02.03.72 (Базельська конвенція);
2. Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 05.10.61 (Гаазька конвенція про апостиль);
3. Двосторонні міждержавні договори про правову допомогу України.

Для зручності перелік двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів у сфері правової допомоги та правового співробітництва у цивільних та кримінальних справах (по країнах) можна знайти за посиланням: http://tinyurl.com/va5da46w

4. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 22.01.93 (Мінська конвенція). Дію Конвенції зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь на підставі Закону № 2783-IX від 01.12.2022.

Лектор нагадав учасникам визначення іноземного елементу, що міститься в п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Так, іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

• хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
• об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
• юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Іноземним елементом у спадкових правовідносинах відповідно може виступати:

• або спадкодавець – іноземець, громадянин України, що проживав за межами України, іноземець, особа без громадянства, іноземна юридична особа.
• або спадкоємець/спадкоємці – громадянин України, що проживає за межами України, іноземець, особа без громадянства, іноземна юридична особа;
• або юридичні факти та формальні обставини (заповіт, спадкова справа, шлюб, родинні стосунки тощо), що мали місце на території іноземної держави;
• або майно (майнові права), яке знаходиться на території іноземної держави.

Найпоширенішими випадками спадкування з іноземним елементом є такі:

• спадкодавець – іноземець (нерезидент/резидент);
• спадкоємець/спадкоємці –іноземці (нерезиденти/резиденти);
• іноземний заповіт;
• «спадкова справа» за кордоном;
• шлюб за кордоном (чоловік, дружина), діти, батьки, інші родичі;
• майно/майнові права за кордоном (нерухомість, активи у банківських установах, корпоративні права, цінні папери, право вимоги, ІР, авто).

Говорячи про право держави, яке підлягає застосуванню у спадкових правовідносинах, лектор сфокусував увагу на статтях 70, 71 та 72 Закону України «Про міжнародне приватне право», які фактично описують весь спектр практичних випадків, які можуть мати місце:

1. За загальним правилом спадкові відносини регулюються правом тієї держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Виняток становить ситуація, за якої спадкодавець передбачив в заповіті право держави, громадянином якої він був (стаття 70). Проте такі випадки є досить рідкісними, мають місце тоді, коли спадкодавець є настільки обізнаним про колізійні норми щодо спадкування, які будуть впливати у майбутньому на реалізацію прав його спадкоємців, що врахував ці положення і передбачив їх у заповіті.
2. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України (стаття 71). Логіка такого припису полягає у тому, що жодна країна не схильна до того, аби випустити з-під свого контролю аспект нерухомого майна. Усе, що стосується нерухомого майна та майна, яке підлягає державній реєстрації, а це по праву цінне майно, має залишатися під контролем тієї держави, на території якого воно знаходиться або зареєстроване.
3. Складення та застосування заповітів (стаття 72). У тому випадку, якщо заповіт складено у певній юрисдикції, наприклад, у Польщі, Португалії, США, і реалізувати спадкові права на основі цього заповіту потрібно в Україні, то може ставитися питання про недійсність цього заповіту, якщо він не відповідає вимогам права України. Якщо він відповідає правовим вимогам місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання такого акту, значить такий заповіт є дійсним і таким, що підлягає застосуванню. Такий припис кореспондує із Конвенцією про запровадження системи реєстрації заповітів 1972 року (Базельська Конвенція), і по суті захищає принцип домінантності волі заповідача.

Працюючи зі справами про спадкування з іноземним елементом, адвокат має керуватися таким алгоритмом дій:

• Урахувати строки для прийняття спадщини;
• Зібрати інформацію, документи та проаналізувати їх;
• Прогнозувати як з математичної, так і юридичної точки зору, яку частину із спадкового майна отримає клієнт.
• Працювати з реєстрами (Спадковий реєстр, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, АСВП, Єдиний реєстр боржників);
• Опрацювати стратегію із клієнтом.

Маючи певну стратегію дій, слід обрати, у якому процесі буде здійснюватися допомога по реалізації прав клієнта та отримання ним бажаного правового результату:

• Нотаріальний процес;
• Судовий процес (ст. ст. 496-499 ЦПК України).

Серед несподіванок, які можуть трапитися можна виділити, зокрема:

• «невідомі» заповіти;
• поява невідомих спадкоємців;
• спадкоємці з особливим статусом (неповнолітні та малолітні; претенденти на обов’язкову частку в спадщині; насцітуруси);
• обтяження;
• статус майна (спільна власність, спільне майно подружжя, передано в управління);
• комморієнти;
• особи, які проживали однією сім’єю зі спадкодавцем.

Основними викликами для адвоката при роботі із справами про спадкування з іноземним елементом є такі:

• повноваження адвоката (технології та комунікація з клієнтом, формалізація відносин, міжнародний аспект);
• пошук інформації, людей, документів (специфіка, відкриті джерела);
• підготовка документів/доказової бази (відсутність базових документів; отримання/витребування/поновлення; встановлення фактів; легалізація; рішення іноземних судів);
• адвокат і фінансовий моніторинг;
• кроскультурні аспекти;
• географія та логістика;
• політичні фактори;
• фінансові чинники.