СПЕЦІАЛЬНА КОНФІСКАЦІЯ

Передумови запровадження

Спеціальна конфіскація як інститут в сучасному вигляді введена у національне законодавство нашої держави у 2013 році – на виконання Плану дій з лібералізації візового режиму між Україною та ЄС. Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси доповнили відповідними нормами, які регламентують порядок конфіскації активів, отриманих злочинним шляхом.

На той момент Україна вже була і залишається учасницею низки міжнародних договорів, які регулюють питання, пов’язані з конфіскацією або іншим безоплатним вилученням доходів кримінального характеру, зокрема  від незаконного обігу наркотиків, торгівлі людьми, фінансування тероризму, корупції тощо. До основних із них можна віднести Конвенцію щодо відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом від 08.11.1990, Конвенцію щодо корупції за кримінальним правом від 27.01.1999, Конвенцію ООН щодо протидії транснаціональній організовані злочинності від 15.11.2000, Конвенцію ООН щодо протидії корупції від 31.10.2003, Конвенцію Ради Європи щодо відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму від 16.05.2005 та інші.

Зважаючи на те, що на міжнародному рівні заходам протидії відмиванню незаконних доходів, фінансування злочинної діяльності та запобігання використанню активів, набутих протиправних шляхом, приділяється надзвичайно багато уваги, питання доповнення національного законодавства України таким інструментом як «спеціальна конфіскація» також стояло достатньо гостро.

Таким чином, введення поняття спеціальна конфіскація стало одним із кроків триваючого євроінтеграційного процесу, до того ж закріпленого на найвищому рівні – у преамбулі Конституції України.

Визначення та порядок застосування

Відповідно до положень статей 96¹, 96² КК України, спеціальна конфіскація не є покаранням, а відноситься до «інших заходів кримінально-правового характеру» та полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених Кримінальним кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само також за окремі діяння, перелік яких наводиться у ч. 1 ст. 96¹ КК.

Підставою застосування спеціальної конфіскації є обвинувальний вирок суду або ухвала суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також ухвали суду, постановленої в порядку ч. 9 ст. 100 КПК, за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.

На відміну від конфіскації майна як виду покарання (ст.59 КК), коли конфіскується майно засудженого, походження якого не має значення, спеціальна конфіскація застосовується виключно до грошей, цінностей та іншого майна, безпосередньо пов’язаного з вчиненими протиправними діями. Такі активи мають бути (ч. 1 ст. 96² КК):

1) одержаними внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або бути доходами від такого майна;
2) призначеними або використаними для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю);
4) підшуканими, виготовленими, пристосованими або використаними як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Крім того, спеціальна конфіскація може застосовуватись у разі вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою або такою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, або у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності, крім випадків, передбачених статтею 49 КК.

Безпосередньо процедура застосування спеціальної конфіскації регламентується ч. 9 ст. 100 КПК, яка зазначає, яким чином слід розпорядитись відповідним майном у разі прийняття кінцевого судового рішення.

Можливі зловживання

Найбільше суперечок на практиці виникає у разі застосування спеціальної конфіскації до грошей, цінностей та іншого майна третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого або іншої особи і знала, або повинна була і могла знати, що таке майно має кримінальне походження та відповідає вищевказаним критеріям (ч. 4 ст. 96² КК).

В таких випадках інколи можуть мати місце зловживання та маніпуляції, під виглядом боротьби з легалізацією злочинних активів та відмиванням коштів може відбуватись банальне рейдерство та незаконне позбавлення власності з використанням правоохоронних органів та судів, адже власники майна можуть бути позбавлені можливості забезпечувати захист власних прав та інтересів на стадії досудового розслідування та судового розгляду, а про позбавлення прав власності на майно можуть дізнатись вже після винесення судового рішення, під час його фактичного виконання.

У такому разі власники майна мають доводити статус добросовісного набувача, до майна якого спеціальна конфіскація застосовуватись не може, вже намагаючись оскаржити судове рішення в порядку його перегляду.