Специфіка застосування судами спеціальної конфіскації майна третіх осіб

Будь-яка форма втрати майна поза волею власника є очевидним негативним наслідком. У розрізі кримінального права цей захід традиційно сприймається як каральний, що підтверджується знаходження статті 59 КК України «Конфіскація майна» у розділі «Покарання та його види».

Паралельно з цим, українське законодавство оперує інститутом спеціальної конфіскації (ст. 96-2 КК України), розташованим у розділі «Інші заходи кримінально-правового характеру».

Статус «спеціальної» вона отримала небезпідставно: цей захід може застосовуватися не лише до засудженого, а й до третьої особи, яка може не мати об’єктивного зв’язку зі злочином, не мати умислу на участь у ньому, і щодо якої немає обвинувального вироку.

У цьому матеріалі ми проаналізуємо, як суди балансують між правом власності третіх осіб та інтересами правосуддя.

Коли майно стає «токсичним»: нормативний аспект

Пунктами 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України визначено чотири підстави для спецконфіскації:

• майно є результатом злочину або доходом від нього.
• майно використовувалося для схиляння до злочину або фінансування його аспектів.
• майно було предметом злочину (крім того, що підлягає поверненню власнику).
• майно виконувало роль засобу чи знаряддя вчинення злочину.

Для третіх осіб «червона лінія» проходить через критерій обізнаності. Щоб забрати майно у сторонньої особи, суд має встановити сукупність фактів:

1. особа отримала майно від злочинця (безоплатно або за заниженою ціною). Ключовий фактор:
2. власник знав або повинен був знати про кримінальне походження чи призначення цього майна.

Судова практика застосування пунктів 1-3 не є розповсюдженою та не створює систематичних проблемних аспектів для правозастосування.

Справжні баталії розгортаються навколо п. 4 ст. 96-2 КК України – конфіскації знарядь злочину та найчастіше в судовій практиці це автомобілі.

1. Подружня частка як «щит» від конфіскації Верховний Суд послідовно захищає права добросовісного співвласника. Якщо авто придбане у шлюбі, воно є спільною сумісною власністю. Так, у справі № 520/16693/15-к (постанова ККС ВС від 01.12.2020) суд визнав незаконною конфіскацію авто, оскільки дружина не знала про злочинні наміри чоловіка.

Аналогічну позицію викладено у справі № 676/2199/19 (від 09.04.2020). Суд підкреслив два важливі моменти:

– конфіскувати ½ автомобіля неможливо без втрати його цільового призначення.

– суд у кримінальному провадженні не має повноважень ділити майно подружжя чи визначати його режим.

Висновок: Якщо неможливо виділити частку «злочинця» в натурі без пошкодження речі, а інший співвласник є добросовісним – спецконфіскація не застосовується.

2. Виняток: «Номінальний власник». Однак захист права власності не є абсолютним, якщо суд бачить ознаки фіктивності. Якщо власник юридично володіє майном, але фактично самоусунувся від нього («байдужий власник»), суд може застосувати спецконфіскацію. Верховний Суд у своїх рішеннях вказував: якщо особа є лише «титульним» власником і не цікавиться долею майна, посилання на необізнаність не врятує авто від конфіскації. (Постанова ККС ВС від 09.04.2019 року в справі № 138/2740/16-к)

Аналіз судової практики демонструє, що суди намагаються балансувати між невідворотністю покарання та захистом права власності:

– добросовісність – головний критерій. Якщо третя особа (наприклад, дружина/чоловік) не знала про злочин, режим спільної сумісної власності стає ефективним запобіжником проти конфіскації неподільних речей.

– реальний, а не паперовий власник. Статус «номінального власника» не надає імунітету. Суди оцінюють реальний зв’язок особи з майном, а не лише запис у техпаспорті.