Суд визнав штраф за порушення податкового законодавства конституційним, однак наголосив на конституційних гарантіях прав платника податків (резюме Рішення)

Другий сенат Конституційного Суду України 26 листопада 2025 року ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Представництва „АНДРІТЗ ГАЙДРО ГмбХ“ (далі – Представництво) щодо конституційності приписів пункту 120¹.1 статті 120¹ Податкового кодексу України (далі – Кодекс) зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стабілізації розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України“ від 9 листопада 2017 року № 2198–VIII.

Суддя-доповідач у справі – суддя Конституційного Суду України Василь Лемак.

Оспорюваними положеннями Кодексу, зокрема, визначено розмір штрафів за порушення строків реєстрації податкової накладної та/або розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На думку автора клопотання, передбачені оспорюваними приписами Кодексу штрафні санкції, що застосовуються до випадків несвоєчасної реєстрації податкових накладних, є явно надмірними та порушують принцип верховенства права, зокрема, такі його складові, як справедливість, пропорційність та співмірність. Представництво також твердило, що непропорційними штрафними санкціями порушується конституційне право на власність, а оспорювані приписи є проявом втручання в мирне володіння власним майном.

Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що оспорювані приписи є такими, що відповідають Конституції України.

Досліджуючи порушені в конституційній скарзі питання, Суд виходить із того, що застосовними в цій справі є встановлені Конституцією України принципи верховенства права (частина перша статті 8), поваги до прав і свобод людини (частина друга статті 3), зокрема щодо непорушності права власності (частини перша, четверта статті 41) та права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша статті 42), а також принципи індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61) та презумпції невинуватості (стаття 62).

У Конституції України податкам надано важливого суспільного значення, оскільки від їх належної сплати залежить дієве функціонування України як соціальної держави (стаття 1), збалансованість бюджету України (частина третя статті 95), а їх сплата є конституційним обов’язком кожного (частина перша статті 67). В Основному Законі України також закріплено, що виключно закони України встановлюють, зокрема, систему оподаткування, податки і збори (пункт 1 частини другої статті 92), а також юридичну відповідальність за порушення податкового законодавства.

Суд наголошує: „установлюючи законом відповідні санкції за податкові правопорушення, законодавець має широку свободу розсуду, що водночас має відповідати конституційним принципам“.

Досліджуючи правомірність мети оспорюваного припису Кодексу, Суд зазначає, що запровадження фінансової відповідальності за порушення граничного строку реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних спрямоване на захист економічної безпеки України у спосіб забезпечення законності у здійсненні електронного адміністрування податку на додану вартість.

Питання збалансованості бюджету України як складової захисту економічної безпеки набуває особливої суспільної значущості в умовах воєнного стану через потребу в захисті України від широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації.

Суд зазначає, що оспорюваний припис Кодексу не порушує справедливого балансу між конституційною цінністю захисту економічної безпеки України та захистом зазначених прав платника податків, а отже є домірним засобом утручання в право власності у взаємозв’язку з правом на підприємницьку діяльність, що її не заборонено законом.

Дослідивши оспорюваний припис Кодексу у взаємозв’язку з його метою, Суд висновує, що абзац другий пункту 120¹.1 статті 120¹ Кодексу є придатним законодавчим засобом для досягнення відповідної мети та відповідає також критерію потрібності в демократичному суспільстві.

Крім того, у Рішенні Суд вказує на потребу розв’язати питання про застосовність до платника податків гарантій, установлених у частині другій статті 61 і статті 62 Конституції України, для чого вважає за доцільне дослідити питання, чи є суть санкції (штрафу), передбаченої в оспорюваному приписі Кодексу, співмірною з кримінальним покаранням.

Суд бере до уваги, що оспорюваний припис Кодексу допускає застосування значних розмірів штрафів, і його метою є не грошова компенсація за завдану шкоду, а покарання й запобігання повторному вчиненню правопорушень; зазначений штраф застосовують відповідно до припису права, що є загальним правилом. Наведене в сукупності вказує на суть санкції в оспорюваному приписі Кодексу, яка може бути визнана співмірною з кримінальним покаранням.

Суд висновує, що застосування до платника податків санкції, яка за своєю природою є співмірною з кримінальним покаранням, має поєднуватись із обов’язком законодавця врегулювати порядок притягнення до відповідальності в такий спосіб, який втілював би для відповідного суб’єкта гарантії, установлені Конституцією України, а саме принцип індивідуалізації юридичної відповідальності та принцип презумпції невинуватості.

У Рішенні зауважується, що під час застосування зазначених санкцій вирішальним є встановлення законодавцем обов’язку для правозастосовного органу довести вину суб’єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають врахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб’єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

Дійшовши висновку про обов’язок законодавця забезпечувати стосовно платника податків гарантії, установлені у частині другій статті 61 і статті 62 Конституції України, у випадках, коли до нього застосовано санкцію, яка за суттю співмірна з кримінальним покаранням, Суд зважає на межі своїх повноважень, установлених Конституцією України.

Суд бере до уваги, що законодавець поступово запроваджує вину суб’єкта як елемент складу податкового правопорушення, що обумовлює зростання її ролі в податковому праві. Парламент також унормував загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень.

Суд також ураховує, що відповідно до низки приписів Кодексу, потрібною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи. Однак, акцентує на тому, що приписи, якими встановлено випадки обов’язкового доведення вини контролюючими органами, не поширюються на оспорюваний припис Кодексу.

З огляду на наведене, Суд уважає, що аналіз тих приписів Кодексу, зміст яких стосується виконання Верховною Радою України конституційного обов’язку щодо втілення в законодавчому регулюванні конституційних гарантій, передбачених частиною другою статті 61 та статтею 62 Основного Закону України, не охоплено предметом конституційного контролю у цій справі.

У зв’язку з цим, поважаючи принцип поділу державної влади, Суд дійшов висновку, що у цій справі немає підстав для виходу за межі предмета конституційного контролю, зокрема щодо приписів Кодексу, якими встановлено порядок притягнення платників податків до юридичної відповідальності. Суд також наголошує, що законодавче регулювання відповідних питань має відповідати Конституції України та юридичним позиціям Суду, викладеним у цьому Рішенні.

Отже, Суд виснував, що оспорювані приписи Кодексу є таким, що не суперечить частині першій статті 8, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 42 Конституції України. Однак, у тих випадках, коли йдеться про санкції, які по суті прирівняні до кримінальних покарань, законодавче регулювання має забезпечити платнику податків дотримання конституційних принципів індивідуалізації юридичної відповідальності та презумпції невинуватості, передбачених статтями 61, 62 Основного Закону України.

Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу