Суд, якого уникають. Журналістка Любов Величко знову не зʼявилась

Журналістка-розслідувачка Любов Величко знову проігнорувала судове засідання. Причина — вже традиційне “відрядження за кордоном”. Представники позову переконані: це — свідома зневага до правосуддя.

Справу, яка тягнеться понад рік, знову відклали. Попри ухвалу суду про обов’язкову явку, Величко не з’явилась уже втретє поспіль. Її представниця пояснила це закордонною поїздкою, проте жодних підтверджень мети відрядження надати не змогла. Суд зазначив, що надані квитки не містять ідентифікаційних даних, не повʼязані з конкретною особою і не можуть бути долучені як належний доказ.

Історія, яка повторюється

У лютому — відрядження. У березні — коротка поява в суді й знову зникнення. У квітні й травні — знову “за кордоном”. Кожного разу причина одна, а доказів — жодних. Суд нагадав: статус журналіста або участь у міжнародних заходах не звільняє від обов’язку зʼявлятись на засідання, тим більше після відповідної ухвали.

Не тільки ігнорування суду

Після того самого березневого засідання, де Величко була присутня, вона, за словами сторони позову, фотографувала учасників процесу прямо в залі суду, а вже згодом у соцмережах зʼявились фейкові сторінки, стилізовані під офіційну сторінку позивача. На них — насмішки, дискредитаційні пости, запити в друзі до кола знайомих справжнього профілю. Такі дії викликають обурення: йдеться не лише про правову відповідальність, а і про публічну етику.

Ухвалу ігнорують — штрафи на підході

Суд отримав клопотання про застосування процесуального примусу до відповідачки. Йдеться, зокрема, про накладення штрафу за злісну неявку. Суд чітко дав зрозуміти: наступне засідання 27 травня має відбутись за обов’язкової присутності Величко. Інакше — санкції.

Свобода слова ≠ безкарність

Цей випадок показовий. Якщо слова, сказані публічно, стали предметом судового спору — має бути і публічна відповідальність. Суд — це не майданчик для ігнорування. Якщо журналістка впевнена у своїй правоті — їй варто це довести не в соцмережах, а у залі суду. А «відрядження», фейкові сторінки та ігнорування рішень суду — це зовсім не про свободу слова, це вже про її дискредитацію.