Судова практика: чоловік залишив вдові понад 90 млн кредитів

Рівненський апеляційний суд (постанова від 05 грудня 2024 року у справі № 2-5939/11, провадження № 22-ц/4815/1368/24) замінив сторону виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого місцевим судом, у зв’язку зі смертю боржника, оскільки положеннями ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який, постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив відмову від неї. 

Суд першої інстанції у 2014 році стягнув із рівнянина на користь банку понад 91 мільйон гривень кредитної заборгованості.

У 2021 році сторона виконавчого провадження померла, у зв’язку з чим правонаступник з правом грошової вимоги (далі у тексті — ТОВ) звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Через відмову суду першої інстанції у задоволенні заяви, ТОВ оскаржило ухвалу місцевого суду в апеляційному порядку, просило її скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про заміну сторони виконавчого провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суду відомо, що нині покійний боржник перебував у шлюбі. Подружжя у 2012 році в судовому порядку поділило спільне майно, також суд своїм рішенням виділив жінці об’єкти нерухомого майна.

Пізніше подружжя уклало шлюбний договір, яким врегульовано їхні майнові відносини, включаючи визначення правового режиму майна, набутого в період перебування в зареєстрованому шлюбі, а також визначено майнові права та обов’язки кожного з подружжя.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Питання процесуального правонаступництва регламентовані ч. 1 ст. 55 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно зі ст. 442 ЦПК України, заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження.

У свою чергу, відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обв’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

У спірних правовідносинах до складу спадщини входить, зокрема, обов’язок з повернення заборгованості перед кредитором, що належав спадкодавцю за життя. Цей обов’язок не припинився внаслідок смерті боржника та продовжує існувати.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався  або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 14-48гс20) зазначила, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема, із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження потрібно розглядати як пред’явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку ст. 1281 ЦК України (пункт 117).

Таким чином, заявник, як кредитор спадкодавця, звернувшись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, пред’явив вимогу вдові, вважаючи її спадкоємицею боржника.

Із матеріалів справи відомо, що у Спадковому реєстрі відсутня інформація про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину щодо спадкодавця.

Положеннями ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який, постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив відмову від неї.

Місце проживання подружжя зареєстроване за однією й тією ж адресою в Рівному.

Доказів іншого місця проживання подружжя суду не надано.

Отже, із досліджених судом документів вбачається, що вдова, будучи дружиною спадкодавця, прийняла спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, та не відмовилася від її прийняття у встановленому законом порядку.

Відомості щодо інших спадкоємців першої черги після смерті боржника у матеріалах справи відсутні.

Вдова має право на спадкування за законом у першу чергу після смерті чоловіка, оскільки на час його смерті перебувала з ним у шлюбі, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємицю права на спадщину, оскільки отримання спадкоємицею свідоцтва про право на спадщину у відповідності зі ст. 1296 ЦК України є її правом, а не обов’язком, тому відсутність такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ТОВ про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни боржника його правонаступником, що є підставою для скасування ухвали з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження.