Судова практика. Херсонський апеляційний суд визнав незаконним наказ про звільнення працівника та поновив його на посаді

Роботодавцем не виконано обов’язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України.

Жінка звернулася до суду з позовом до приватного підприємства про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач вважала своє звільнення з посади у зв’язку із скороченням чисельності штату працівників незаконним, вчиненим з порушенням процедури скорочення та з порушенням чинного трудового законодавства України в цілому, оскільки їй не було запропоновано інші вакантні посади, що були наявні у відповідача, при цьому скорочення штату працівників здійснено за відсутності для цього об’єктивних підстав, у зв’язку з чим просила суд поновити її на посаді заступника генерального директора з комерційних питань з моменту незаконного звільнення, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.07.2021 року по день поновлення на роботі.

Ухвалою суду першої інстанції позовну заяву було повернуто позивачу з підстав невиконання вимог ухвали щодо сплати судового збору за подання позовної заяви, яка містить вимоги про поновлення на роботі (немайнова вимога) та стягнення середнього заробітку (майнова вимога). Постановою Херсонського апеляційного суду апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції в частині позовних вимог про поновлення на роботі скасовано, справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. В решті позовних вимог (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) ухвалу залишено без змін.

Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено.

Однак, колегія суддів Херсонського апеляційного суду зважила на обґрунтовані доводи апеляційної скарги в частині розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції без належного повідомлення відповідача та прийшла до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах, позивач працювала на посаді заступника генерального директора з комерційних питань у приватному підприємстві. У зв’язку з раціоналізацією штатної структури підприємства були внесені зміни до штатного розпису підприємства, а саме виведено із штатного розпису 6 посад. Підприємство двічі повідомляло  позивача про скорочення штату працівників та попереджало про звільнення її з посади, пропонувалось переведення на інші вакантні посади, як-то продавця продовольчих товарів, комірника, проте позивач не була згодна. Втретє відповідачем було запропоновано переведення на вакантну посаду адміністратора залу, зацікавившись даною пропозицією, позивач звернулася до роботодавця з проханням надати їй посадову інструкцію адміністратора залу для ознайомлення, яке залишилось без уваги. Оскільки на той час позивач перебувала у відпустці, то повідомлення відповідачем відправлено поштою, відповіді з підписом та відміткою про згоду чи відмову від запропонованої пропозиції на адресу відповідача не надходило, підприємство не отримувало другого примірнику повідомлення, що свідчить про відмову працівника від запропонованої посади адміністратора залу та від підпису вищевказаного повідомлення. Відповідачем був складений акт про відмову від підпису повідомлення про пропозицію переведення на іншу посаду. В подальшому позивач направила на адресу відповідача заяву з проханням надати їй список всіх вакантних посад станом на 14.06.2021 року та вдруге висловила прохання надати їй посадову інструкцію запропонованої їй посади адміністратора залу для ознайомлення, при цьому зазначила, що відмову від запропонованої посади вона не фіксувала. Вищезазначені заяви позивача залишені відповідачем без розгляду та належного реагування. З наявних у справі штатних розписів та довідки вбачається, що з 01.04. по 12.07.2021 року у відповідача були вакантні посади, в тому числі адміністратора залу. Наказом від 12.07.2021 позивача звільнено з посади заступника генерального директора з комерційних питань з 12.07.2021 року у зв’язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Так, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що за змістом ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України власник є таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Колегія суддів Херсонського апеляційного суду звернула увагу на те, що відповідач не зважив, що як право працівника на обізнаність щодо обсягу повноважень по запропонованій посаді, так і обов’язок роботодавця ознайомити працівника з обсягом посадових обов’язків по запропонованій посаді є невід’ємною складовою як при прийнятті на роботу, так і при пропозиції вакантної посади при звільненні за скороченням штату.

Оскільки постанову Херсонського апеляційного суду в частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції про повернення позивачу позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем в касаційному порядку не оскаржено, вона є чинною, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для її ігнорування та розгляду цих вимог у наведеній справі, оскільки по ним було ухвалено процесуальне рішення, яке було чинним на час розгляду цієї справи.

При цьому, позивач не позбавлена можливості захистити свої порушені права шляхом звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, на які не розповсюджуватимуться строки позовної давності, про що неодноразово наголошувалось у правових позиціях Верховного Суду.

Тож за результатами апеляційного розгляду оскаржуване рішення скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги про поновлення на роботі задоволені. Визнано незаконним наказ про звільнення працівника з роботи та поновлено позивача на роботі на посаді заступника генерального директора з комерційних питань (діяльності) приватного підприємства з 12 липня 2021 року. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Справа №766/13733/21

Херсонський апеляційний суд