Судова практика та законодавство у сфері сімейного права: огляд від адвоката

Щоквартальний огляд судової практики та законодавства у сфері сімейного права підготувала адвокат, член Центру сімейного права ВША НААУ Ольга Михальчук під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури.

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками судову практику та законодавство у сфері сімейного права, а саме:

• 1.  Судова практика: правові позиції Верховного Суду у спорах між батьками щодо виховання, місця проживання та доступу до дітей.
• 2.  Правові позиції Верховного Суду у майнових спорах подружжя та осіб, які спільно проживають, ведуть спільний побут та господарство.
• 3.  Новели сімейного законодавства.
• 4.  Корисні рішення ЄСПЛ у сфері сімейних відносин.

У рамках характеристики судової практики та законодавства у сфері сімейного права акцентовано на наступному:

1. Щодо можливості встановлення судом факту одноосібного виховання дитини одним із батьків

• Правова позиція Великої Палати Верховного Суду згідно з Постановою від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22

ФАБУЛА СПРАВИ: ОСОБА_1 звернувся до суду, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з’ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

ВИСНОВКИ: оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов’язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов’язків з виховання дитини.

2. Щодо можливості пред`явлення позову про зміну способу участі у вихованні дитини, який визначений рішенням суду

• Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 04 вересня 2024 року у справі № 932/665/20

ФАБУЛА СПРАВИ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа – Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про зобов`язання усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОЦІНКА СУДУ Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частина друга статті 159 СК України). Конструкція статті 159 СК України свідчить про те, що законодавець розмежовує вимоги про встановлення способу участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

ВИСНОВКИ: способом захисту прав може бути пред`явлення позову про зміну способу участі у вихованні дитини, який визначений рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, наприклад, пов’язаних із віком дитини, як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну способу участі у вихованні дитини, який визначений рішенням суду.

3. Щодо підстави для внесення запису про батька дитини в судовому порядку

• Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 10 липня 2024 року у справі № 761/32986/23

ФАБУЛА СПРАВИ ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду заінтересована особа – Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з заявою про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України. Рішенням суду першої інстанції заяву задоволено частково. Встановлено факт народження дитини жіночої статі, визначене ім’я якої: ОСОБА_3, яка народилася в м. Севастополі, Україна, від матері ОСОБА_1, громадянки України. У задоволенні інших вимог відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.

ВИСНОВКИ: суди першої та апеляційної інстанцій визнали можливим встановити факт народження дитини від матері ОСОБА_1 із визначеним їй ім`ям ОСОБА_3, тобто за прізвищем та по батькові заявника ОСОБА_2. При цьому апеляційний суд визнав за неможливе внесення запису про батька дитини заявником ОСОБА_2 з посиланням на те, що зазначення ОСОБА_2 батьком дитини може здійснюватися під час державної реєстрації народження дитини в порядку, визначеному частиною першою статті 135 СК України. Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду помилковими, оскільки наявна спільна заява батьків про визнання батьківства, ОСОБА_2 є заявником у справі за заявою про встановлення факту народження дитини ОСОБА_3 від нього, чим він підтверджує своє батьківство, що відповідно до статей 125, 126 СК України, на які заявники посилаються у своїй заяві, уможливлює внесення запису про батька дитини заявником ОСОБА_2 і процедура, передбачена у статті першій статті 135 СК України у такому випадку незастосовна.

4. Щодо обставини, яка не є підставою для відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав

• Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23

ФАБУЛА СПРАВИ ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа- Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ У цій справ відповідач не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов’язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір’ю, і можливість налагодження стосунків між батьком та дочкою остаточно втрачена. Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надав. Лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

ВИСНОВКИ: лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

5. Щодо обставин, які свідчать про наявність перешкод у баби та діда у питаннях, пов’язаних із вихованням та спілкуванням з їх внуками

• Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 27 серпня 2024 року у справі № 757/26787/22-ц

ФАБУЛА СПРАВИ ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа – Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації,про усунення перешкод у спілкуванні з онукою. Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення Під правом на повагу до сімейного життя баби та діда стосовно до своїх онуків в першу чергу розуміється право на підтримання нормальних стосунків між бабою або дідом та онуками шляхом контактів з ним. Такі контакти зазвичай відбуваються за згодою особи, яка несе батьківську відповідальність, а це означає, що доступ баби, діда до внука, як правило, здійснюється на розсуд батьків дитини.

ВИСНОВКИ: саме по собі подання позову про визначення порядку спілкування з онукою та наявність заперечень сторони відповідача, свідчить про наявність таких перешкод.

6. Щодо неприпустимості зловживання правом на позов про стягнення аліментів

• Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 07 серпня 2024 року у справі № 501/3714/22

ФАБУЛА СПРАВИ ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції про стягнення аліментів закрито.

ОЦІНКА СУДУ На думку апелянта, щоб не повертати борг, відповідач та позивач подали штучний позов про стягнення аліментів, ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи без його участі та про визнання позову. За таких обставин апеляційний суд доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 по суті не перевірив та зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

ВИСНОВКИ: учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, позов про стягнення аліментів) для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення про стягнення боргу, тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Якщо «пов`язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі, колишні члени подружжя, ініціюють, зокрема, справу про стягнення аліментів для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з під звернення стягнення на час виконання судового рішення, якщо стягнення аліментів направлене на недопущення звернення стягнення на майно боржника, створення переваг у черговості розподілу стягнутих з боржника грошових сум, такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання позову про стягнення аліментів не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача).

7. Щодо недопустимості забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сил

• Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23

ФАБУЛА СПРАВИ ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову. ОСОБА_1 просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання їхніх дітей. Ухвалою суду першої інстанції заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано. Відмовлено у задоволенні цієї заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

ВИСНОВКИ: Зупинення виконання за виконавчим документом застосовується лише у разі розгляду заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, та не може застосовуватися як захід забезпечення позову. тлумачення п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України свідчить, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, стосується випадків, коли стягнення здійснюється на підставі виконавчих документів, які видані уповноваженими органами. Тобто зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не поширюється на випадки оскарження виконавчого документа, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

У ч. 3 ст. 432 ЦПК України законодавець встановив спеціальні забезпечувальні заходи (зупинення виконання за виконавчим документом або заборона приймати виконавчий документ до виконання). Такі забезпечувальні заходи можуть застосовуватися судом, який розглядає заяву про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі виконавчого документа, чи про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

8. Щодо юрисдикції спорів про визначення місця проживання дитини у справі з іноземним елементом

• Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 31 липня 2024 року у справі № 760/18630/22

ФАБУЛА СПРАВИ ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної ради в місті Києві державної адміністрації, та просила визначити місце проживання малолітньої дитини – ОСОБА_3 з матір’ю – ОСОБА_1. Ухвалою суду першої інстанції провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ОЦІНКА СУДУ Гаазька конвенції про батьківську відповідальність 1996 року не містить визначення поняття «звичайне місце проживання». Воно має встановлюватися на основі всіх обставин, які мають місце в кожній конкретній справі. Звичайне місце проживання може підтверджуватися таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу – садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив’язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.

ВИСНОВКИ: юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від місця звичайного проживання. Зважаючи на вищевикладене у сукупності та враховуючи, що дитина народилася в Україні, до лютого 2022 року проживала в Україні та є громадянкою України, на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі не проживала в Україні нетривалий проміжок часу, її звичайним місцем проживання залишалася Україна, тому апеляційний суд дійшов загалом обґрунтованого висновку про поширення юрисдикції судів України на цей спір та скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

9. Щодо поділу боргів подружжя як окремого предмету розгляду у справах про поділ майна

• Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року по справі № 758/11022/21 (провадження № 61-5457св24)

Містить правові висновки, за якими не зважаючи на те, що поділ майна подружжя вже був предметом розгляду в іншій справі, це не перешкоджає окремому вирішенню питання про поділ боргів подружжя.

Висновки:

• – помилковим є те, що боргові зобов`язання повинні враховуватись лише при поділі майна подружжя;
• – не підлягають врахуванню доводи заявниці на те, що зобов`язання між подружжям не розподіляються, а лише враховуються при поділі спільної сумісної власності;
• – те, що питання боргів не було предметом розгляду під час поділу майна подружжя у справі, не перешкоджає окремому вирішенню у судовому порядку.