Судовий захист інтелектуальної власності в умовах війни: аналіз від судді ВС

Суддя судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі ВС Ірина Колос виступила з доповіддю «Судовий захист інтелектуальної власності в умовах війни».

Про це повідомляє Судова влада.

Як зауважила суддя, судовий захист прав інтелектуальної власності є однією з найефективніших юрисдикційних форм захисту прав інтелектуальної власності. Сутність судового захисту ІВ в умовах війни залишається незмінною – це гарантована державою можливість суб’єкта відповідних правовідносин звернутися до суду в разі загрози або порушення його цивільних прав чи охоронюваних законом інтересів. Відповідно до п. 16 ч. 1  розд. XI «Перехідні положення» ГПК України до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ГПК України, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Доцільність створення спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності немає сенсу обговорювати, адже це питання вже вирішене на рівні чинного законодавства. Водночас актуальним сьогодні залишається питання щодо реалізації відповідних норм закону. Запуск IP-суду, за словами судді, є зобов’язанням України в рамках її європейської інтеграції. Однак у нинішніх умовах повномасштабної війни затримка з початком його функціонування, на думку Ірини Колос, частково виправдана. Водночас традиційні механізми судочинства продовжують діяти, а значна частина справ про порушення прав ІВ ефективно розглядається судами, здебільшого господарської юрисдикції (у три рази більше ІР-спорів, ніж у судах цивільної юрисдикції).

У межах виступу Ірина Колос наголосила на важливості збереження відповідної спеціалізації – справи у спорах щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності (коди Загального класифікатора спеціалізацій суддів та категорій справ 20300000-203040100), яка сприяє оперативному та найбільш якісному судовому розгляду і була запроваджена в господарських судах із 2003 року.

Суддя повідомила, що і в нинішніх умовах докладаються зусилля для підтримання високого рівня спеціальних знань суддів у сфері ІТ через доступні сьогодні механізми, – навчання та формування на рівні Верховного Суду послідовної та уніфікованої судової практики у спорах, пов’язаних з інтелектуальною власністю.

Зокрема, у межах міжнародної співпраці у 2023 році Верховний Суд і Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо судочинства у сфері інтелектуальної власності. Документ передбачає, в тому числі, взаємодію у сфері розроблення та впровадження програми безперервної освіти суддів з питань інтелектуальної власності для суддівського корпусу України. Окрім цього, торік у листопаді Україна долучилася до міжнародної Бази даних судових рішень WIPO Lex-Judgments – корисного ресурсу, який забезпечує доступ до найважливіших судових рішень різних країн, що стосуються права інтелектуальної власності. На сьогодні в цій Базі вже є і рішення Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які стосуються прав інтелектуальної власності.

Разом з тим Ірина Колос розповіла і про практичні аспекти судового захисту, зокрема звернула увагу учасників на необхідність наявності в позивача порушеного права / інтересу як підстави для звернення за судовим захистом.

Як приклади суддя навела постанови КГС ВС:

від 23 травня 2024 року № 910/22269/15 (у цій справі позивач вибув зі спірних матеріальних правовідносин щодо предмета спору (матеріально-правового об’єкта, з приводу якого виник конфлікт) до остаточного вирішення спору по суті, втративши як повноваження на здійснення діяльності організації колективного управління, в тому числі збирання (а відповідно, на отримання та стягнення на його користь) коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснювати відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, так і право здійснювати представництво в суді від імені правовласників (яке в цій справі ґрунтувалося виключно на його повноваженнях за законом) внаслідок змін у законодавстві України щодо діяльності організацій колективного управління та втрати чинності свідоцтва від 20 грудня 2007 року № 2/У);

від 30 листопада 2023 року № 910/10906/22, у якій позивач із посиланням на п. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» і ст. 197 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони вважав, що вказаними нормами будь-якій особі гарантоване право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва, порушення охоронюваного законом інтересу особи-позивача зі сторони власника торговельної марки, яка не використовується правовласником, презюмується та не підлягає окремому доведенню. Водночас Верховний Суд виснував, що хоча заява і не подається на захист суб’єктивних прав, що може мати місце лише з боку особи, права чи інтереси якої порушені, але, оскільки це може спричинити припинення права інтелектуальної власності, видається, що для цього повинна бути відповідна мотивація. Отже, суб’єктом (позивачем), який може звертатися з позовом про дострокове припинення дії свідоцтва на торговельну марку, може бути будь-яка заінтересована особа. Втім, очевидно, що особа, яка звертається з такою вимогою, повинна мати щонайменше інтерес (з урахуванням змісту статей 15 та 16 ЦК України);

від 5 грудня 2023 року № 922/527/23, в якій Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і, повертаючи справу на новий розгляд, вказав, зокрема, що  позивач (юридична особа) повинен довести належність йому авторського права (з огляду на те, що первинно таке право відповідно до закону належить фізичній особі).

В цьому аспекті суддя не обійшла увагою і постанову Великої Палати ВС від 17 квітня 2024 року у справі № 910/13988/20, у якій Верховний Суд у спорі про визнання торговельної марки добре відомою, визнання свідоцтва України на знак для товарів і послуг недійсним, зобов’язання вчинити дії виснував про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання позначення добре відомою торговельною маркою в Україні на ім’я позивача як окремої позовної вимоги. Велика Палата вказала, що така вимога не може бути задоволена у позовному провадженні як окрема, оскільки не спрямована на захист права інтелектуальної власності від конкретного порушення, а є умовою надання цього захисту.