Судова практика: справа щодо забезпечення безперешкодного проїзду «швидкої»
2 хв читати
Водій автобуса не надав дороги автомобілю екстреної медичної допомоги. Виїзна бригада поспішала на виклик до пацієнта з тяжким станом, який очікував на негайну госпіталізацію. Пасажирами автобуса були військові. Чому Рівненський апеляційний суд не погодився з рішенням місцевого суду, який притягнув до адміністративної відповідальності водія екстренної медичної допомоги, читайте в матеріалі.
Ця подія сталася всередині грудня 2023 року в Рівному. Близько 9-ї години карета швидкої допомоги виїхала на виклик до пацієнта. Водії попутного і зустрічного напрямку, серед яких перебував і водій автобуса, надали перевагу службовому автомобілю, що рухався з увімкненими проблисковими маячками синього кольору. Водій автобуса стояв із увімкненим лівим поворотом і в момент, коли «швидка» порівнялась з ним, почав рух, внаслідок чого й відбулося зіткнення.
Патрульні поліції інкримінували водієві «швидкої» порушення п.п. 2,3б, 12.2б Правил дорожнього руху України та склали адміністративний протокол за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів) і скерували для розгляду до місцевого суду.
Суд першої інстанції визнав водія автомобіля екстреної медичної допомоги винним в інкримінованому йому вчиненні адміністративного правопорушення та застосував до нього штраф — 850 гривень.
Захисник водія «швидкої» оскаржив рішення місцевого суду в апеляційному порядку, просив скасувати постанову, а провадження у справі стосовно його довірителя закрити за відсутністю в його діях складу правопорушення.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду попередньої інстанції про наявність у діях водія службового автомобіля складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та задоволив апеляційну скаргу захисника.
Скасовуючи оскаржувану постанову місцевого суду та закриваючи провадження у зв’язку з відсутністю в діях водія «швидкої» складу адміністративного правопорушення, апеляційний суд застосував норми чинного законодавства.
Зауважимо, що на водія автомобіля екстреної медичної допомоги, який виконував невідкладне службове завдання з увімкненими проблисковими маячками, поширюється положення розділу 3 Правил дорожнього руху України, який регламентує рух транспортних засобів із спеціальними сигналами, що надавало йому право відступити від вимог п. 14.2б ПДР України.
Відповідно до п. 3.1. ПДР України водії оперативних транспортних засобів, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 8 (окрім сигналів регулювальника), 10-18, 26, 27 та пункту 28.1 цих Правил за умови увімкнення проблискового маячка синього або червоного кольору і спеціального звукового сигналу та забезпечення безпеки дорожнього руху. За відсутності необхідності додаткового привертання уваги учасників дорожнього руху спеціальний звуковий сигнал може бути вимкнений.
Згідно з п.3.2. ПДР України, у разі наближення транспортного засобу з увімкненим синім проблисковим маячком та (або) спеціальним звуковим сигналом водії інших транспортних засобів, які можуть створювати йому перешкоду для руху, зобов’язані дати йому дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд зазначеного транспортного засобу (і супроводжуваних ним транспортних засобів). Якщо на такому транспортному засобі увімкнено проблискові маячки синього і червоного або лише червоного кольору, водії інших транспортних засобів зобов’язані зупинитися біля правого краю проїзної частини (на правому узбіччі). На дорозі з розділювальною смугою цю вимогу зобов’язані виконати водії транспортних засобів, що рухаються в попутному напрямку.
Твердження водія автобуса про те, що саме водій автомобілю екстреної медичної допомоги винен у зіткненні, спростовуються відеозаписом з відеореєстратора службового автомобіля, де чітко видно, що коли «швидка» порівнялася з автобусом, останній розпочав маневр повороту ліворуч і це спричинило аварію.
Також треба вказати, що винуватість водія автобуса встановлена ще й постановою Рівненського апеляційного у справі № 569/144/24 від 6 березня 2024 року.
