Український бізнес виходить у світ: чому «компанія за кордоном» часто перетворюється на міну сповільненої дії

Війна парадоксальним чином прискорила глобалізацію українського бізнесу. У 2022–2025 роках десятки тисяч українських підприємців відкрили компанії в країнах ЄС, Великій Британії, США та Азії. Водночас мільйони українців опинилися в цих країнах у статусі тимчасового захисту – продовжили вести бізнес дистанційно або перенесли його за кордон шляхом відкриття іноземних компаній.

Як свідчить наш практичний досвід, частина підприємців обрала британські LTD для міжнародної торгівлі та агентських моделей, інші — кіпрські компанії для IP-box-структур, IT, forex та gambling-проєктів. Багато хто відкрив американські LLC для доступу до Stripe та маркетплейсів, а значна кількість українців зареєструвала бізнес у країнах ближньої Європи — Польщі, Чехії, Болгарії та країнах Балтії — для роботи на локальних ринках.

На папері все виглядає привабливо: іноземна компанія, низькі податки, «європейський» або «американський» статус.

Однак за зовні позитивною картиною прискореної глобалізації приховується менш очевидна реальність. Для багатьох українських підприємців вихід на міжнародні ринки обертається не масштабуванням, а зіткненням зі значно складнішим податковим, банківським і регуляторним середовищем.

Більшість проблем виникає не через один фактор, а як наслідок системних помилок і завищених очікувань — від неправильного розуміння податкового резидентства до недооцінки вимог банків, фінтех-платформ та compliance.

На основі аналізу міжнародних джерел, публічних кейсів та консалтингової практики можна виділити кілька ключових рівнів системних помилок.

1. Ментальні та стратегічні помилки

Ілюзія «офшор усе вирішить» залишається однією з найпоширеніших. Багато підприємців досі мислять категоріями 1990-2000-х років: «зареєструємо компанію десь далеко — податків не буде, ніхто не дізнається».

Ця модель давно не працює. З 2013-2015 років глобальний порядок денний OECD/G20 BEPS змінив правила податкового планування: фокус змістився на реальну ділову мету та економічну сутність бізнесу, а ініціативи Європейської комісії спрямовані на виявлення й обмеження податкових переваг для компаній без фактичної діяльності.

2. Нерозуміння, де виникає основний податок — у компанії чи у власника

Типовий сценарій виглядає так: «На Кіпрі 12,5% корпоративного податку і 2,5% IP-box — отже, я платитиму лише 2,5%». На практиці ключовий податок у багатьох випадках виникає не на рівні компанії, а на рівні бенефіціара — у країні його податкового резидентства.

PwC, KPMG та інші міжнародні консалтингові компанії наголошують: корпоративна ставка — лише частина рівняння. Необхідно враховувати оподаткування дивідендів, правила КІК (CFC) та персональне оподаткування власника бізнесу.

3. Вибір юрисдикції «за ставкою», а не за бізнес-моделлю

Ще одна поширена помилка — обирати країну виключно за рівнем корпоративного податку: «де 0% / 9% / 12,5% — туди йдемо».

Практика показує, що для сталого бізнесу значно важливіше:

– де фактично знаходяться клієнти та команда;

– як застосовується ПДВ/VAT до товарів або послуг;

– які банки та платіжні системи реально доступні українцям;

– чи є можливість вибудувати реальну economic substance;

– як юрисдикція сприймається контрагентами з точки зору репутації та санкційних ризиків.

 

4. Жорсткі KYC/AML та підтвердження походження коштів

З початку війни банки та фінтех-платформи суттєво посилили вимоги до українських клієнтів. Для відкриття рахунку за кордоном зазвичай необхідно:

– повний пакет корпоративних документів;

– детальний опис бізнес-моделі та джерел доходу;

– договори з ключовими клієнтами та партнерами;

– підтвердження походження коштів (декларації, банківські виписки, договори);

– у низці випадків — резюме бенефіціара, профіль LinkedIn, підтвердження досвіду;

– часто — наявність європейського резидентства та підтвердження адреси проживання.

Це стає серйозним бар’єром для підприємців, які проживають в Україні, особливо якщо частина капіталу формувалася готівкою або через «сірі» схеми.

5. Помилки у роботі з дивідендами та позиками

Класичні помилки:

– виплата всього прибутку у вигляді дивідендів на особисті рахунки резидентів країн із високими податковими ставками;

– використання неформалізованих позик акціонеру без відсотків і графіків погашення, які можуть бути перекваліфіковані у прихований розподіл прибутку;

– ігнорування правил thin capitalization у внутрішньогруповому фінансуванні.

Звіти PwC та інших консалтингових компаній регулярно підкреслюють важливість продуманої політики розподілу прибутку та коректного структурування позик між пов’язаними особами.

6. CRS: руйнується міф «податкова не дізнається»

Україна вже приєдналася до автоматичного обміну фінансовою інформацією за стандартом CRS. Це означає, що дані про закордонні рахунки українських податкових резидентів у банках та фінтех-установах починають автоматично надходити до українських податкових органів.

Для тих, хто будував стратегії за принципом «рахунок закордонний — значить невидимий», це принципово нова реальність.

7. Відсутність реальної substance в іноземних структурах

Європейські та кіпрські податкові консультанти наголошують: для збереження податкових переваг компанія повинна демонструвати реальну економічну присутність — офіс, співробітників, місцевих директорів, ухвалення ключових управлінських рішень у юрисдикції реєстрації, а також відповідні договірні та фінансові потоки.

Структури без достатньої substance дедалі частіше стають об’єктом податкових перевірок і ризикують зіткнутися з відмовою у застосуванні пільг за угодами про уникнення подвійного оподаткування, перекваліфікацією податкового резидентства до країни фактичного управління та донарахуваннями в межах anti-abuse та CFC-правил.

Висновок

Практичні рекомендації, щоб не потрапити в зону ризику:

– починати з аналізу податкового резидентства та грошових потоків, а не зі ставки податку;

– перевіряти три рівні оподаткування — компанія, власник, КІК;

– вибудовувати substance поступово, але усвідомлено;

– враховувати VAT уже на етапі MVP;

– планувати вихід зі структури так само ретельно, як і вхід;

– уникати «сірих» офшорів та номінальних схем без реальної діяльності;

– обирати юрисдикції без санкційних ризиків та проблем із платіжними системами;

– будувати структуру навколо реального місця знаходження фаундерів та команди;

– заздалегідь проєктувати рух коштів з урахуванням податків, КІК і CRS;

– працювати з консультантами, які мають практичний досвід саме з українськими кейсами та тимчасовим захистом.

Тоді іноземна компанія перестає бути красивою, але небезпечною оболонкою, і стає робочим інструментом — для захисту активів, законної податкової оптимізації та спокійної інтеграції у глобальну економіку.

Олександр Половинко

Партнер по міжнародному структуруванню Verity Group