ВІД СИЛИ ЗАКОНУ ДО ЗАКОНУ СИЛИ (РОЗДУМИ ЩОДО МІЖНАРОДНОГО КОНТЕКСТУ ТЛУМАЧЕННЯ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА)

Наскільки важливим є верховенство права для демократії, для правопорядків різного рівня (національних, регіональних, міжнародного), звертають увагу тоді, коли воно більше не функціонує належним чином. Події, пов’язані з війною в Україні, свідчать про відсутність реального світового правопорядку: система колективної безпеки відповідно до Статуту ООН показала свою неміцність, закон не зміг протистояти агресії та силі. Виникає питання: що може зробити право, зокрема міжнародне, перед стратегією вторгнення, коли зневажаються основоположні принципи і норми міжнародного права? Роздуми про верховенство права у такій ситуації можуть здатися дуже теоретичними, не на часі. Однак це необхідно, якщо ми віримо у можливість світу, який не має повернутися до стану, коли закон сили домінує над силою закону.

Верховенство права має основоположне значення для міжнародного миру, безпеки та політичної стабільності, для досягнення економічного та соціального прогресу та розвитку, для захисту права та свобод людини. Це – основа доступу до державних послуг, стримування корупції, припинення зловживань владою та встановлення суспільного договору між людьми та державою. Концепція верховенства права, яка століттями тлумачилася як конституційний принцип виключно у межах національних правопорядків, значно трансформувалася і посіла вагоме місце у доктрині міжнародного права – як одна з найвищих правових цінностей, як ідеальна конструкція світового устрою, та отримала закріплення на нормативному рівні у різних міжнародно-правових актах.

Визначення верховенства права у контексті міжнародного відрізняється від його тлумачення крізь призму національних правопорядків, оскільки воно враховує суттєві відмінності між міжнародною та національними правовими системами. Іноді цей термін використовується як синонім закону чи законності, інколи ж здається, що він імпонує більш широкому поняттю справедливості. У нинішніх дебатах, які мають суспільний контекст, йдеться не про правила і не про їх застосування, а про своєрідний політичний ідеал для суспільства в цілому, тобто міжнародної спільноти.

У найзагальнішому сенсі верховенство права у міжнародному контексті тлумачиться:

1) як втілення принципу верховенства права між державами та іншими суб’єктами міжнародного права;
2) у контексті теорій монізму та дуалізму, пріоритету міжнародного права над національним, встановлюючи, наприклад, примат стандартів у галузі прав людини над національними правовими домовленостями;
3) як прояв нормативного режиму, який керує людьми безпосередньо, без формального посередництва через існуючі національні інститути.

Міжнародне верховенство права є відносним, а не абсолютним, і може застосовуватися до держав, міжнародних організацій та недержавних суб’єктів. Воно розглядається у декількох контекстах. Насамперед, це застосування верховенства права до усіх правових відносин та контекстів, що регулюються міжнародним правом. Міжнародне верховенство права тут переважно або виключно використовується як скорочення для позначення дотримання міжнародного права, як синонім міжнародного порядку, заснованого на правилах, або як позначення питання про те, чи є міжнародне право «реальним» правом. Інший міжнародний контекст використання верховенства права означає його тлумачення у більш широкому сенсі і не зосереджується лише на функціонуванні міжнародної правової системи, наприклад, посилення взаємодії між національним і міжнародним правом та між різними внутрішніми правопорядками.

Якщо кілька десятиліть тому викликало сумніви закріплення нормативного статусу міжнародного верховенства права, то наразі практика держав та міжнародних організацій підтверджує існування міжнародного суспільства, яке керується верховенством права.

Верховенство права є важливим компонентом підтримки миру, на чому неодноразово наголошувалося Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки у кількох резолюціях (починаючи з Резолюції 48/132 від 20 грудня 1993 року), у яких зазначається, що для підтримки миру потрібен комплексний і всеосяжний підхід у рамках усієї системи ООН, заснований на узгодженості дій у галузі політики, безпеки, розвитку, прав людини, ґендерної рівності та верховенства права тощо.

Для ООН верховенство права – це принцип управління, за якого всі особи, установи та організації, державні чи приватні, включаючи саму державу, несуть відповідальність перед законами, що оприлюднені, однаково застосовуються та виносяться незалежними судами, які відповідають міжнародним нормам та стандартам у галузі прав людини. Є необхідним запровадження заходів щодо забезпечення дотримання принципу верховенства закону, що означає рівність та підзвітність перед законом, справедливість у застосуванні закону, поділу влади, участі у прийнятті рішень, правової визначеності, недопущення свавілля, процесуальну прозорість.

Верховенство права тісно взаємопов’язано з Цілями сталого розвитку на період до 2030 року. Зокрема, у п. 16 цього документу-декларації зазначається, що метою держав-членів ООН є внесення змін до відповідних політик на національному рів у сферах інклюзивних та підзвітних систем правосуддя та реформ у галузі верховенства права, що сприятиме зміцненню довіри до легітимності їхнього уряду. Це включає також запобігання серйозним порушенням прав людини та забезпечення притягнення до відповідальності винних як на національному, так і на міжнародному рівнях, та надання окремим особам та спільнотам можливості використовувати механізми правосуддя для захисту своїх основних прав.

На міжнародно-регіональному рівні також відбувається нормативне закріплення верховенства права. Зокрема, відповідно до ст. 6.1 Договору про функціонування Європейського Союзу, даний принцип визнаний спільним для держав-членів та включений до преамбули Хартії основних прав ЄС. Міститься посилання на цей принцип і в Американській хартії з прав людини, де зазначається, що ефективне здійснення представницької демократії є основою верховенства права та конституційних режимів держав-членів. Установчий акт Африканського союзу від 11 липня 2000 року принципу верховенства права приділяє центральне місце, наголошуючи вже у преамбулі на рішучості заохочувати та захищати права людини та народів, зміцнювати демократичні інститути та культуру, сприяти належному управлінню та верховенству закону.

Отже, майже через вісімдесят років економічна трансформація сучасного суспільства визначила завдання та можливості, які вимагають колективної відповіді, що має ґрунтуватися на верховенстві права, оскільки воно є основою світопорядку, дружніх та рівноправних відносин між державами. Зміцнення верховенства права передбачає дотримання норм міжнародного права, зокрема щодо застосування сили та визнання відповідальності держав, захисту населення від геноциду, злочинів проти людяності, етнічних чисток та військових злочинів.

Наразі доволі часто можна почути, що у зв’язку з війною в Україні почалася нова ера міжнародного права: міжнародного права з менш універсальною та глобальною метою, міжнародного права, більш регіонального за своїм походженням, але не менш ефективного у своєму застосуванні.