Відеодокази у кримінальному судочинстві: погляд Верховного Суду

У цьому дописі ви не зустрінете таких слів як «хешування», «MD5 і SHA» чи «CRC-сума», бо говорити ми в ній будемо не про техніку, а про право і про погляд на право і доказування найвищої судової інстанції – Верховного Суду (далі – ВС).

На момент написання цієї статті Єдиний реєстр судових рішень нараховує 228 судових рішення Верховного Суду у кримінальному судочинстві, де в тій чи іншій якості згадується слово «відео». Тож, як бачите, поговорити є про що.

І. Базові терміни, або «What is what» в теорії доказів

1. Поняття доказів

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК,  доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Я не даремно підкреслив у статті КПК те, що підкреслив, бо саме така властивість доказів як їх отримання у передбаченому КПК порядку є ключовою.

2. Джерела доказів

Згідно з ч. 2 ст. 84 КПК, джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Як ви бачите, поняття джерела доказів не надто розкрите у КПК, тому я мало не єдиний раз у цьому дописі все ж таки звернусь до теоретичних визначень.

Процесуальні джерела доказів – це форма закріплення та збереження фактичних даних. Саме так коротко характеризують поняття «джерела доказів» навчальні посібники та підручники Національної академії МВС.

Процесуальні джерела доказів – це певна процесуальна форма, за допомогою якої фактичні дані залучаються до сфери кримінального процесуального доказування, стверджує акторський колектив посібника «Теорія судових доказів в питаннях та відповідях».

В.М. Тертишник у своєму підручнику «Кримінально-процесуальне право» пропонує термін «процесуальний носій».  Процесуальними носіями фактичних даних є об’єкти, які можуть служити засобом фіксації, збереження та переносу доказової інформації в просторі та часі, а разом з тим – джерелом інформації у справі для суб’єктів кримінального процесу та його учасників на будь яких стадіях процесу. Це придатні для таких цілей матеріальні об’єкти – первинні джерела  інформації про злочин, які складають гносеологічну першооснову так званих первинних речових доказів (різні сліди злочину); зліпки, відбитки або інші копії слідів, які становлять матеріальну основу похідних доказів; протоколи слідчих і судових дій та інші документи; кіно-, відеозаписи та інші фактичні результати технічного документування; висновки експертів.

У принципі, давати оцінку більш правильного чи повного  визначення процесуального джерела доказів не є завданням цього допису, тому наводжу ці теоретико-наукові визначення, виключно для того, щоб кожен читач сам сформував картину і викристалізував для себе поняття джерела доказів. Від себе додам, що мене влаштує навіть найбільш мінімалістичне з наведених визначень процесуальних джерел доказів.

Зауважу, що більшу цікавість для нас становить, все-таки, класифікація джерел доказів, наведена у ч. 2 ст. 84 КПК, відповідно до якої груп джерел доказів всього чотири:

1) показання (вони нас не дуже цікавитимуть у цьому дописі, в силу приписів ч. 4 ст. 95 КПК);

2) речові докази (за великим рахунком, якщо ознайомитись з визначенням речового доказу, наведеного у ч. 1 ст. 98 КПК, стане зрозумілим, що ця група джерел теж не становить інтересу для теми даного допису);

3) документи – саме той вид джерел доказів, що становить предмет нашого інтересу, оскільки ч. 2 ст. 99 КПК прямо передбачено віднесення відеозаписів до документів.

Але давайте по порядку. Згідно з ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Ч. 2 ст. 99 КПК дає деяке доповнення (уточнення) до ч. 1 ст. 99 КПК і зазначає, що до документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати ще 4 підвиди джерел доказів, цікавість для нас з яких становлять п. 1 та п. 3.

Отже, до документів, зокрема, належать:

п. 1 матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

п. 3 складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

Як вбачається зі змісту наведеної ч. 2 ст. 99 КПК, сам законодавець фактично виокремив 2 підвиди джерел доказів, якими може слугувати відеозапис: п. 1 – власне відеозапис як окреме джерело доказу та п. 3 – технічні носії інформації, на які за допомогою технічних засобів (відео зйомки в нашому випадку) зафіксовано процесуальні дії, які є складовою протоколів процесуальних дій.

Вказаний розподіл у подальшому буде чітко прослідковуватись і в правозастосовній практиці ВС, про яку ми поговоримо.

4) висновки експертиз (джерело доказів, яке прямо не пов’язане з нашою темою «відеодоказів», але з аналізу судової практики ми зможемо спостерігати, що досить часто висновки експертів ґрунтуються на аналізі відеофайлів, тому нерозривно пов’язані з нашою темою).

3. Властивості доказів

Властивостям доказів присвячено ст. 85-90 КПК, але усі разом вони перераховані у статті 94 КПК, де зазначено, що усі докази оцінюються з точки зору: належності, допустимості, достовірності та достатності.

Я не буду докладно зупинятись на описі усіх цих юридичних властивостей доказів, зверну увагу і виділю таку властивість, як допустимість.

Згідно зі змістом ст. 86 КПК, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Безумовно, така властивість як допустимість доказів містить своє тлумачення a contrario і в ст. 87 КПК, але знову ж таки, це не є предметом даного допису, та й зі змістом цієї статті, я переконаний, читачі чудово обізнані. 

ІІ. Практика ВС

Як я вже казав на початку публікації, ЄДРСР містить 228 судових рішень ВС у кримінальних справах, що включають слово «відео», безумовно не всі з них становлять цікавість для нас, але всі вони досліджені при підготовці цієї публікації. Менш цікаві постанови наводяться стисло, натомість важливим приділено більше уваги.

Задля зручності та й не просто з цікавості, а науки заради, висвітлення практики ВС ми почнемо з більш давніх постанов, а рухатись будемо до більш сучасних. Такий підхід дозволить нам спостерігати ґенезу сприйняття ВС відео як доказу та зміну підходів до оцінки таких доказів.

Постанови наводяться у хронологічному порядку за зростанням, від самих старіших (початок діяльності ВС – січень 2018 року) до найновіших.

В результаті аналізу практики ВС щодо відео доказів, можу зробити висновок, що відеоматеріали розділяються фактично на 2 групи:
1) Відео як додаток до протоколу і фіксація слідчих чи негласних слідчих (розшукових) дій
та
2) Інші відеодокази (відео з камер спостереження; відео, записане учасниками чи третіми особами).

Варто зазначити, що такий поділ відеодоказів відповідає змісту ч. 2 ст. 99 КПК і Верховний Суд в своїй «прецедентній практиці» теж досить чітко його дотримується, при цьому, формуючи два підходи до оцінки цих двох груп відео доказів.

Саме виходячи з такого поділу, цей розділ допису буде поділено на 2 частини: ч. 1 – «Відео НСРД (негласних слідчих (розшукових) дій)» та ч. 2 – «Інші відео докази». Тут, маю зазначити, що з аналізу судової практики, вбачається, що визнання недопустимим доказом протоколів слідчих дій, і як наслідок додатків до них у вигляді відео фіксації слідчої дії, як правило, пов’язане з порушенням норм КПК при здійсненні таких слідчих дій і не пов’язане з властивостями самих додатків (відеофайлів), а отже, не є темою даного допису і досліджуватись не будуть.

Ч. 1. «Відео НСРД»

Кейс №1 – Ухвала ВС від 29.05.2018 р. Справа №397/2588/13-к (http://reyestr.court.gov.ua/Review/74475933)

Кримінальні правопорушення: ч. 3 ст. 368 КК Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, ч. 1 ст. 366 КК Службове підроблення.

Основним доказом обвинувачення був відео-звукозапис подій, що відбувалась у службовому кабінеті судді,  протоколи про здійснення НСРД та похідні від них експертизи. Судом першої інстанції записи визнано недопустимими доказами через те, що встановлено, що це не оригінали записів і як наслідок, похідні експертизи і протоколи визнано недопустимими. Обвинуваченого виправдано. ВС залишив у силі рішення судів першої та апеляційної інстанції, погодившись з їх оцінкою доказів, в т.ч. щодо відео НСРД.

Висновки ВС: «Зазначених вимог закону суд першої інстанції дотримався. Суд докладно дослідив усі докази, зібрані у справі, у тому числі й відеозвукозапис подій та висновки судових експертиз щодо нього, протоколи про наслідки здійснення оперативно-розшукових заходів….

…. Як зазначив суд першої інстанції, основним доказом за епізодами обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 368 КК та ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 369 КК сторона обвинувачення називала відеозвукозапис подій, що відбувалися в службовому кабінеті судді Соснівського районного суду м. Черкас ОСОБА_2 30 травня, 18 і 20 червня 2008 року, зафіксованих на електронному накопичувачу інформації – жорсткому магнітному диску «WD» 2500МЕ-01 (реєстраційний № 13/12/93-103 цт), та протоколи про наслідки здійснення оперативно-розшукових заходів (т. 1 а. с.122 – 127, т. 2 а. с.166 – 171, 173). Водночас вказаний відеозапис, та, відповідно, і протоколи про наслідки здійснення оперативно-розшукових заходів, які складено на його підставі, не можуть бути визнані допустимими доказами та покладеними в основу обвинувачення, оскільки згідно з даними висновків № 2840 та № 2841 судових експертиз відеозвукозапису від 16.11.2009 (т. 6 а. с.115 – 118, 137 – 139), відеофонограми № 1-7, що зафіксовані на наданому на дослідження жорсткому магнітному диску «WD» 2500МЕ-01, серійний номер WХЕ108320437 (реєстраційний № 13/12/93-103 цт) є копіями, і встановити по копіям, чи піддавались оригінали цих записів монтажу чи будь-яким іншим змінам, а також чи одночасно в них зафіксовано звук та відеозображення – неможливо.

За словами в судовому засіданні свідка ОСОБА_12, який на час подій працював заступником начальника відділу оперативно-технічних заходів УСБУ у Черкаській області, пристрій, що фіксував відео- та аудіозаписи подій у робочому кабінеті судді ОСОБА_2, мав невеликий розмір пам’яті, а тому за вказівкою ініціатора запису необхідні фрагменти переносилися на інший накопичувач інформації, а оригінал запису на пристрої – знищувався.

Оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що оригінали наведених відеозвукозаписів подій є знищеними, а встановити, чи піддавалися вони монтажу, іншим змінам та чи одночасно на них зафіксовано звук та відеозображення, тобто встановити їх достовірність, є неможливим, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дані записи та протоколи про наслідки здійснення оперативно-розшукових заходів не можна визнати допустимими доказами у цій справі.

Крім того, суд визнав недопустимими доказами й ті дані, які були отримані на підставі вказаного відео- та аудіозапису подій у робочому кабінеті судді ОСОБА_2, а саме: дані протоколу огляду зазначених матеріалів, де слідчий описав зміст розмов (т. 2, а. с. 174 – 193), висновок судової експертизи відеозвукозапису № 6570/6571/6572 від 10.08.2009 (т. 6 а. с. 103 – 110),  висновок додаткової судової експертизи відеозвукозапису № 10409 від 08.12.2009 (т. 6 а. с. 154 – 155), висновок судової фототехнічної експертизи № 10727 від 24.12.2009 (т. 6 а. с. 317 – 320), оскільки вони є похідними від вказаного запису.

… Відеозапис подій у кабінеті ОСОБА_2 від 30 травня та 20 червня 2008 року не є допустимим доказом і не може бути взятий судом до уваги.»

Кейс №2.  –  Постанова ВС від 18.12.2019 р. Справа №588/1199/16-к

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/86505861)

Кримінальне правопорушення: ч. 1 ст. 368 КК Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.

ВС вказав на недоведеність стороною обвинувачення факту доручення проведення аудіо-, відео-контролю особи УКП ОТЗ ГУНП в Сумській області, прийняття прокурором рішення про залучення ОСОБА_2 у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 246 КПК, до проведення аудіо-, відеоконтролю особи, що є підставою для визнання матеріалів проведення НСРД недопустимим доказом.

Висновки  ВС:  «Висновки суду про недопустимість як доказу протоколу негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтролю особи від 28 липня 2016 року № 712т. є обґрунтованими.

З матеріалів кримінального провадження не вбачається, що доручення № 17-632 від 5 липня 2016 року на проведення цієї НСРД, зміст якого мав свідчити що слідча дія проведена уповноваженою особою, було б відкрите стороні захисту у порядку ст. 290 КПК. Відсутнє також підтвердження того, що прокурором вжито заходів для його відкриття стороні захисту та зняття грифу таємності до виконання вимог ст. 290 КПК. Не відкриття цього процесуального рішення в порядку ст. 290 КПК призвело до порушення принципу змагальності та права на захист під час судового розгляду.

Суд також дійшов обґрунтованого висновку що зазначена НСРД здійснювалась 8 липня 2016 року особою, повноваження якої не підтверджені, оскільки з матеріалів кримінального провадження встановлено, що проведення цієї НСРД припинено Управлінням оперативно-технічних заходів ГУНП в Сумській області 5 липня 2016 року, матеріали НСРД передані супровідним листом від 06 липня 2016 року № 826т/18/01-2016 повноважному слідчому прокуратури (а.с. 163 том 1).

В обґрунтування недопустимості як доказу протоколу негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтролю особи від 28 липня 2016 року № 712т. суд дав належну оцінку відсутності в матеріалах провадження процесуального рішення слідчого чи прокурора про залучення ОСОБА_2 (який є заявником та свідком згідно ст. 60, 65 КПК) до проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Відповідно до ст. 246, 260 КПК аудіо-, відеоконтроль особи є окремим різновидом негласних слідчих (розшукових) дій. В контексті ч. 6 ст. 246 КПК Особа_2 є іншою особою, яка тільки за рішенням слідчого чи прокурора може залучатися до проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Отже, в судовому провадженні встановлені належні підстави для визнання недопустимими протоколу аудіо-, відеоконтролю особи від 28 липня 2016 року №712т із додатками та похідними доказами: протоколу огляду отриманих під час проведення НСРД носіїв інформації від 14 вересня 2016 року та постанови від 19 вересня 2016 року про визнання їх речовими доказами. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з такими висновками суду першої інстанції та мотивував належним чином своє рішення щодо їх правильності.

Колегія судів виходить з того, що протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 28 липня 2016 року №713т з додатками та похідними доказами суд першої інстанції також аргументовано визнав недопустимим доказом, а апеляційний суд обґрунтовано погодився з таким його висновком.

Контроль за вчиненням злочину закінчувався фактичним затриманням ОСОБА_1 співробітниками УЗЕ в Сумській області та прокуратури Сумської області біля кафе «Велес» за адресою: пл.40-ї армії, 2 у м. Тростянець, тобто відкритим фіксуванням. Однак всупереч вимогам ч. 4 ст. 271 КПК, протокол про результати контролю за вчиненням злочину був складений не негайно у присутності ОСОБА_1 , а 28 липня 2016 року, через 20 днів після завершення негласної слідчої дії, з порушенням строку встановленого для передання його прокурору згідно ч. 3 ст. 252 КПК.

Доводи прокурора про відсутність у ОСОБА_1 доступу до державної таємниці, як перешкоди для своєчасного складання протоколу, не засновані на законі, прямо суперечать змісту ч. 4 ст. 271 КПК, якою встановлено імперативну вимогу до осіб, які здійснюють досудове розслідування, де законодавець не встановлює будь-яких винятків».

Кейс №3 – Постанова ВС від 18.12.2019 р. Справа № 675/1046/18

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/86505906)

Кримінальне правопорушення: ч. 3 ст. 369 КК Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.

Під час досудового розслідування і судового розгляду захисником неодноразово заявлялось клопотання про призначення експертизи відео-звукозапису, який міститься на карті пам`яті в матеріалах провадження, на якому зафіксовано НСРД, оскільки вважають, що цей запис не є оригіналом і містить ознаки монтажу. Але, на думку захисника, їм було безпідставно відмовлено в задоволенні такого клопотання, що є істотним порушенням вимог КПК України..

Висновки ВС: «Доводи касаційної скарги захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає безпідставними…

…Як убачається з матеріалів провадження, в ухвалах Ізяславського районного суду Хмельницької області від 09 листопада та 26 грудня 2018 року зазначено, що в судовому засіданні було переглянуто  результати застосування аудіо та відео контролю, зафіксовані на карті пам`яті Team Group Micro SD 8 Gb 35т, яка наявна в матеріалах провадження, та встановлено, що відео та аудіо інформація є послідовною, безперервною, не містить неприродних пауз. Враховуючи викладене, оскільки в судовому засіданні не було встановлено підстав, передбачених статтями 332, 242 КПК України для призначення експертизи, суд відмовив в її призначенні».

Кейс №4 – Постанова ВС від 15.01.2020 р. Справа № 161/5306/16-к.

(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87053591)

Кримінальне правопорушення: ч. 3 ст. 368 КК Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.

Судами першої а апеляційної інстанції обвинувачених визнано невинуватими у вчиненні злочину.

Доводи касаційної скарги прокурора: «Вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про дослідження недосліджених доказів, а саме клопотань, ухвал та протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД), ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2015 року, протоколів огляду місця події від 21 серпня 2015 року та допиту свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_5, обвинуваченої ОСОБА_2,  метою яких було встановлення обставин, з`ясування яких має суттєве значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.

Стверджує, що протоколи проведення НСРД, матеріальні носії інформації, на яких містилась інформація щодо їх проведення є дублікатами, а не копіями, що не перешкоджає визнанню їх судом як оригіналів документів».

Висновки ВС: «Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла  висновку про необхідність її часткового задоволення, з огляду на наступне…

…Суд апеляційної інстанції в ухвалі вказує: «Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст.99 КПК України, то слід зазначити, що місцевим судом правильно встановлено, що копії (дублікати) протоколів НСРД та дисків до них, є недопустимими та не можуть бути дослідженими судом, так як вимогами ч.3 ст.99 КПК України передбачено, що сторона кримінального провадження зобов`язана надати суду оригінал документа. Проте вказані документи не є оригіналами і отримані в іншому кримінальному провадженні».

Колегія суддів (прим. ВС) не погоджується з таким підходом з огляду на «Національний стандарт України. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. ДСТУ 2732:2004», якому надано чинності наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політикиУкраїни від 28 травня 2004 року № 97  «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 р. № 59 та скасування нормативних документів» (далі – ДСТУ 2732:2004).

Відповідно до пункту 3.10 ДСТУ 2732:2004 копія (документа) – це документ, шо містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках – деяких його зовнішніх ознак.

Згідно з пунктом 3.14 ДСТУ 2732:2004 дублікат оригіналу (службового документа) – це повторно оформлений службовий документ для використовування, замість втраченого чи пошкодженого оригіналу, що має таку саму юридичну силу.

Таким чином, терміни «копія» і «дублікат» не є синонімічними.

Разом з тим, слід зазначити, що КПК у частині 4 статті 99 надає автономне визначення поняття «дублікат документа» як документа, виготовленого таким самим способом, як і його оригінал.

Отже, для точного використання даних термінів у кримінальній процесуальній діяльності термін «копія документа» слід визначати за пунктом 3.10 ДСТУ 2732:2004, а термін «дублікат документа» – за частиною 4 статті 99 КПК.

Враховуючи, що під документом як джерелом доказів законодавець розуміє спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні), складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії, (частина 1, пункти 2, 3 частини 2  статті 99 КПК), колегія суддів не вбачає жодних перепон у можливості надання до суду дублікатів протоколів процесуальних дій, а також матеріалів фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інших носіїв інформації (у тому числі електронних), виготовлених слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, які визнаються судом як оригінал документа.

Кейс №5 – Постанова ВС від 17.03.2020 р.  Справа № 426/12149/17.

(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88401663)

Кримінальне правопорушення: ч. 2 ст. 307 КК Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Висновки ВС:  ВС погодився з оцінкою протоколів НСРД і додатків до них у вигляді дисків з відео файлами, які суд першої інстанції визнав недопустимими доказами.

«Також суд вказав, що в матеріалах кримінального провадження відсутня інформація, які технічні засоби застосовувалися під час проведення зазначених НСРД, та на які первинні носії записувалася вказана інформація, а згідно з висновком судової криміналістичної експертизи відео-звукозапису № 4387 від 12 листопада 2018 року встановлено, що фонограми/відеофонограми записані на лазерних компакт-дисках DVD-R «Verbatim» № MFP620UB16082715, DVD-R «NANOTEX»№ L130532115.01, є копіями, записаними за допомогою персонального комп`ютера. З огляду на те, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 254 КПК України виготовлення копії протоколів про проведення НСРД та додатків до них не допускається, а диск є саме додатком до протоколу про проведення НСРД від 26 квітня 2017 року, то сторона обвинувачення завідомо надала суду недопустимий доказ».

Замість висновків з Ч. 1 «Відео НСРД»

Як вбачається з наведених вище рішень, підхід ВС до оцінки такого виду доказів як відео матеріали (відео файли) на яких зафіксовано хід НСРД є досить сталим та послідовним, що прослідковується з Кейсів №1 та №5. Відповідно до вказаного підходу, належним доказом відео фіксації НСРД може слугувати тільки відео файл, що є оригіналом, який виготовлений та долучений до протоколу НСРД у порядку визначеному законодавством.

Логіка вказаної правової вимоги щодо наявності оригіналів відео файлів,  втілена у наступній правовій конструкції: відповідно ст. 103 КПК, процесуальні дії під час кримінального провадження  можуть фіксуватись: 1) у протоколі, 2) на носії інформаціє, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання.

Ч. 2 ст. 105 КПК визначено, що крім іншого, додатками до протоколів можуть бути 3) стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії, 4) носії комп’ютерної інформації та інші матеріали які пояснюють зміст протоколу.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 КПК додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.

Згідно з ч. 3 ст. 106 КПК у матеріалах кримінального провадження зберігаються оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо.

Таким чином, відсутність у матеріалах КП саме оригіналів технічних носіїв інформації  на які фіксувалась процесуальна дія, за практикою ВС, є підставою визнавати такі докази (відеофонограми) недопустимими, внаслідок порушення вимог КПК.

Обов’язковість, щодо наявності в матеріалах провадження саме оригіналів відео записів, переслідує одну, конкретну мету, визначену у п. 4.8 «Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні» від 16.11.2012 № 114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі – Інструкція).

Тут попрошу читача звернути на наступну послідовність пунктів Інструкції та їх зміст у взаємозв’язку:

1) п. 4.1. – 4.1. протокол про хід і результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії (або її етапів) складається слідчим, якщо вона проводиться за його безпосередньої участі, в інших випадках – уповноваженим працівником оперативного підрозділу, і повинен відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження. Загальні правила  фіксації кримінального провадження визначені  ст. 103-108 КПК.

2) п. 4.7. до протоколу долучаються додатки, якими можуть бути: спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів, письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної дії, стенограма, аудіо-, відеозаписи, фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

3) п. 4.7.1. додатки до протоколу мають бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами осіб, які виконували негласну слідчу (розшукову) дію (ст. 105 КПК України).

4) п. 4.8. Фіксація результатів негласної слідчої (розшукової) дії повинна здійснюватись таким чином, щоб завжди була можливість експертним шляхом встановити достовірність цих результатів.

Таким чином, обов’язковість наявності оригіналів відеозаписів, здійснених під час НСРД, зокрема контролю за вчиненням злочину, покликана забезпечити можливість експертним шляхом встановити достовірність інформації, відображеної у відеозаписі, наприклад: чи не піддавався запис зміні, обробці і т.д. Як ми вже говорили на самому початку цього допису, достовірність є однією зі складових властивостей доказу. Щоправда, в цьому світлі трохи не зрозумілою видається позиці ВС,   висловлена у Кейсі №3.

Разом з тим у своїй практиці ВС звертає увагу, що процес фіксації НСРД за допомогою технічних засобів (фактично процес створення відео файлу як матеріального джерела доказової інформації), не тільки пов’язаний з властивостями самого відео запису, а й має  певну особливу правову регламентацію, визначену КПК, яка висуває до такого типу доказів додаткові вимоги.

Такі порушення як: відсутність доручення на проведення НСРД оперативним підрозділам (ч. 6 ст. 246 КПК),  відсутність рішення слідчого чи прокурора про залучення третіх осіб до НСРД (ч. 6 ст. 246 КПК), не складання протоколу НСРД-контролю за вчиненням злочину негайно у присутності особи у випадку якщо така НСРД завершилась відкритим фіксуванням, порушення строку (ч. 4 ст. 271 КПК), підбурювання особи під час контролю за вчиненням злочину (ч. 3 ст. 271 КПК), порушення 24 годинного строку передачі протоколів НСРД з додатками прокурору (ч. 3 ст. 252 КПК) хоч і прямо не пов’язані з природою самого відеодоказу, але за практикою ВС можуть тягнути за собою визнання недопустимими протоколів НСРД, додатками до яких є відеофайли.

Ч. 2  «Інші відеодокази»

Кейс №6  – Постанова ВС від 20.02.2018 р. Справа № 750/4139/15-к. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/72460327)

Кримінальні правопорушення: ст. 340 КК Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій  та ч. 1 ст. 364 КК Зловживання владою або службовим становищем.

Апеляційним судом Чернігівської області  обвинуваченого визнано винним за вказаними статтями. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/66842939). В тому числі, доведеність вини обвинуваченого обґрунтована судом апеляційної інстанції відеозаписами події 25 листопада 2013 р.  Зі змісту вироку вбачається, що оскільки мова йшла про розгін акцій протесту поліцією, під час самих акцій здійснювались відеозаписи тих подій. З вироку не зрозумілу, хто здійснював відеозапис (учасники, сторонні спостерігачі чи ЗМІ) і яким чином такий запис був залучений до кримінального провадження, проте суд очевидно визнав такий доказ допустимим і ґрунтував засудження обвинуваченого на ньому.

В подальшому, ВС постановою від 20.02.2018 вирок апеляційного суду скасовано у частині визнання особи винною за ч. 1 ст. 364 КК, залишено в силі в частині винуватості за ст. 340 КК. В тому числі, ВС перевірено доводи сторони захисту про недопустимість відео доказів та встановлено, що відеозапис акцій протесту був наданий суду потерпілим, який є самостійним суб’єктом кримінального процесуального доказування з власною правовою позицією, а отже допустимість доказу ВС під сумнів не ставиться.

Вказане рішення є першим (у всякому випадку, на скільки вдалось з’ясувати мені) рішенням, де ВС зробив висновки щодо такої категорії джерел доказування як відеозапис.

Кейс №7  – Постанова ВС від 27.02.2018 р. Справа № 759/8643/16-к

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/72642168).

Кримінальне правопорушення:ч. 1 ст. 187 КК Розбій.

Судом першої та апеляційної інстанції особу визнано винною у скоєнні розбійних нападів на ломбарди. ВС вироки попередніх інстанцій залишив у силі. Особу було ідентифіковано за відео камер спостереження, яке було у розпорядженні слідства у вигляді ДВД-дисків. До провадження залучені слідством у вигляді протоколів огляду ДВД-дисків, що містили відео з камер відеоспостереження. Яким чином слідство отримало вказані диски від власників ломбардів, з рішень не вбачається.

Кейс №8  – Постанова ВС від 15.03.2018 р. Справа № 760/11451/15-к

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/72909394).

Кримінальне правопорушення: ч. 1 ст. 309 КК Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.

Судами першої та апеляційної інстанції особу визнано винною за ч. 1 ст. 309 КК. У тому числі доведеність вини обвинуваченого обґрунтована відеозаписом того, як особа зберігала наркотичний засіб, який зробили «активісти», а в подальшому передали цей відеозапис слідству. Слідчим відео запис був прийнятий за протоколом огляду, а також під протокол огляду продемонстрований (відтворений) обвинуваченому, його захиснику і понятим. Судом, такий доказ визначений як – речовий доказ – відеозапис (вирок першої інстанціїhttp://reyestr.court.gov.ua/Review/53747569)

ВС залишено вирок і ухвалу апеляційної інстанції в силі, підтверджено допустимість доказів.

Кейс №9 – Постанова ВС від 12.04.2018 р. Справа № 366/1400/15-к

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/73438093)

Кримінальне правопорушення:  ч. 1 ст. 185 КК – Крадіжка камери відеоспостереження.

Особу виправдано судом першої інстанції, апеляційним судом вирок залишено в силі. ВС залишив в силі рішення першої та апеляційної інстанції надавши оцінку висновкам судів щодо недопустимості в якості доказів відео записів з викраденої камери відеоспостереження, які було добровільно передано потерпілою на СД-диску слідству і долучено слідчим протоколом огляду до матеріалів досудового розслідування.

Висновки ВС: «Ґрунтується на вимогах закону і висновок про недопустимість доказів – лазерного компакт-диску, протоколу огляду предмета від 08.05.2015 року – диску із зображенням запису камери відеоспостереження з кафе-бару «Стимул», постанови про визнання предметів речовими доказами.

Більше того, судом обґрунтовано зазначено, що походження вказаного лазерного компакт-диску, невідоме, в матеріалах кримінального провадження відсутня інформація про його отримання (вилучення) органами досудового розслідування в установленому КПК порядку. Цей диск був наданий потерпілою 08.05.2015 року, тобто був отриманий органом досудового розслідування без ухвали слідчого судді та без дотримання вимог ч. 1 ст. 100 КПК України.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Судом зроблено правильний висновок про те, що відеозаписи, які містяться на лазерному компакт-диску, не можуть бути використані як доказ у даній справі (у відповідності до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України), оскільки здобуті з порушенням вимог КПК України, а тому являються недопустимим доказом».

Таким чином, саме у цій постанові ВС вперше звернув увагу на спосіб отримання слідством такого доказу як відеозапис, визначивши, що такий доказ може бути отриманий слідством у спосіб, передбачений ч. 2 ст. 93 КПК. Зверну увагу читача, що такий висновок в деякій мірі відрізняється від висновку зробленого у попередній справі №3.

Кейс №10 – Постанова ВС від 15.05.2018 р. Справа № 713/1622/16-к

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/74120825)

Кримінальне правопорушення: ч. 1 ст. 125 КК Умисне легке тілесне ушкодження.

За вироком першої інстанції, який залишено в силі судом апеляційної інстанції – обвинувачену Особа-1 визнано не винуватою.

Суди першої та апеляційної інстанції визнали належним і допустимим доказом відео з камери телефону обвинуваченої, яке вона надала до суду та яким підтверджено, що нею не вчинялось інкримінованих їй дій. ВС погодився з такою оцінкою цього доказу, рішення судів першої та апеляційної інстанції залишено в силі.

Кейс №11  – Ухвала ВС від 25.03.2019 р. Справа №754/2178/18

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/80716282)

Кримінальне правопорушення: 2 ст. 286 КК Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.

В якості доказів суди у вироках посилались на відео з камер відеоспостереження, яке було покладено в основу автотехнічної експертизи.

Доводи захисту у касаційній скарзі:

Захисником в касаційній скарзі ставиться під сумнів відеозаписи з приводу чого він вказує: «Також захисник зазначає, що в матеріалах кримінального провадження проведена комплексна автотехнічна експертиза, висновок від 27 грудня 2017 року № 12-1/2431-9/869, яка виконана шляхом дослідження відеозапису. Разом з тим не встановлено, на якому технічному пристрої виконаний цей відеозапис, де і при яких обставинах, та на якому технічному пристрої виготовлено його копію. Також захисник звертає увагу, що при відкритті матеріалів кримінального провадження стороні захисту у цих матеріалах була відсутня будь-яка інформація про походження вказаного відеозапису. Зазначене, на думку захисника, свідчить про отримання цього відеозапису поза межами правового поля. При цьому судом не встановлено, якою саме відеокамерою зроблено відеозапис, де саме вона була розташована, на якій висоті від рівня землі, чи сертифікована ця відеокамера, особливості передачі нею інформації на сервер. Також захисник зазначає, що всупереч вимогам КПК до матеріалів кримінального провадження долучений диск з копією відеозапису, а не його оригінал. Призначаючи експертизу слідчий в своїй постанові не вказав, що направляє на дослідження якийсь носій інформації. Однак експерт зробив висновки по незрозуміло звідки взятій копії відеозапису, що, на думку захисника, свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону».

Висновки ВС: «Спростовуючи твердження захисника щодо отримання відеозапису за яким була проведена автотехнічна експертиза, поза межами правового поля, апеляційний суд встановив, що старшим слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві 25 вересня 2017 року до генерального директора ТОВ «ІА ТРАФІК ІНФО» було направлено запит про надання відеозапису з вебкамер №6 та №7 (бульвар Перова) в м. Києві за 27 вересня 2017 року в період часу з 06:00 по 07:00. На виконання цього запиту генеральним директором ТОВ «ІА ТРАФІК ІНФО» було надано запитуваний відеозапис.

В подальшому, 29 вересня 2017 року старшим слідчим СУ ГУ НП у м. Києві було складено протокол огляду та перегляду цифрового носія інформації та винесено постанову про приєднання до кримінального провадження відеозапису, на якому видно механізм скоєння ДТП, і в подальшому вищевказаний відеозапис, який міститься на цифровому носії інформації CD-R диску визнано документом та приєднано до матеріалів кримінального провадження №12017100000001020.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що долучення слідчим до матеріалів кримінального провадження відеозапису з вебкамер №6 та №7 (бульвар Перова) в м. Києві за 27 вересня 2017 року в період часу з 06:00 до 07:00 було здійснено у передбачений КПК спосіб. З вказаним висновком погоджується й Верховний Суд.

При цьому правильним є й вказівка апеляційного суду про те, що не встановлення технічних характеристик пристрою, на який велася відеофіксація, її сертифікація та порядку передачі відомостей на сервер не ставлять під сумнів належність та допустимість вказаного доказу, з огляду на положення статей 85-87 КПК».

 

Кейс №12 – Постанова ВС  від 04.09.2019 р. Справа № 369/3713/18.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/84120855 )

Кримінальне правопорушення: ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК Крадіжка.

Особу визнано винною у замаху на крадіжку за рішенням першої інстанції, залишеним в силі апеляційною інстанцією. В тому числі, вину особи у судових рішеннях було обґрунтовано відеозаписами з камери відеоспостереження магазину звідки обвинувачений вчинив крадіжку. ВС скасував вирок першої та ухвалу апеляційної інстанції та направив справу на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Висновки ВС: Відеозапис від 20 лютого 2018 року як доказ щодо винуватості ОСОБА_1 було долучено до матеріалів даного кримінального провадження після його огляду слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області (протокол огляду предметів від 20 лютого 2018 року). За результатами огляду відеодиску органом досудового розслідування стверджувалось, що ОСОБА_1 , знаходячись поруч стовпа електроживлення, вимикає світло до продуктового магазину, до якого в подальшому проникає, та викрадає з нього грошові кошти, у той час як суд першої інстанції зазначив у вироку, що ОСОБА_1 , підійшовши до стовпа, де знаходиться лічильник електронапруги, вимикає світло.

За змістом вироку суд першої інстанції посилається на відтворення відео за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які у невідомому впізнали  ОСОБА_1 , якого вони затримали при спробі втечі з місця злочину, проте не зрозумілим залишається яка доказова інформація могла бути отримана під час відтворення відеозапису для встановлення обставини, що мають значення для даного кримінального провадження. Зазначене свідчить про наявність розумних сумнівів у достовірності такого доказу. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, кому видав ФОП « ОСОБА_2 » відеозапис за 20 лютого 2018 року, відсутній також запит про витребування даного відеозапису в матеріалах кримінального провадження, тобто невідомим є джерело походження зазначеного доказу.

Докази визнаються такими, що одержані незаконним шляхом, коли їх збирання й закріплення відбулося з порушенням гарантованих Конституцією  України прав людини і громадянина, встановленого кримінальним  процесуальним законодавством порядку або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Отже, умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб`єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.

Наведені порушення згідно з ч. 1 ст. 412 КПК є істотними, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Кейс №13  – Постанова ВС від 02.10.2019 р. Справа № 159/2377/17.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/84788575)

Кримінальне правопорушення: ч. 2 ст. 186 КК Грабіж.

В якості доказів використано запис з камер відеоспостереження ломбарду.

Доводи захисту:  «Захисником в касаційній скарзі ставляться під сумнів відеозапис з приводу чого він вказує: «відеозапис з камер спостереження  від 02 травня 2017 року є копією, а не оригіналом, у зв`язку з чим виникають сумніви щодо законності отримання такого доказу та достовірності даних, відображених на ньому».

Висновки ВС:  Предметом перевірки під час нового апеляційного розгляду справи були доводи захисника щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки стосовно належності і законності отримання відеозапису з камер ПТ Ломбард «Заставно-кредитний дім»  від 02 травня  2017 року та не встановив джерела отримання такого відеозапису.

Ці доводи суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав безпідставними, оскільки відповідно до протоколу огляду речей від 07 травня 2017 року запис з відеокамер відеонагляду ПТ Ломбард «Заставно-кредитний дім» за 02 травня 2017 року, збережений на оптичному носії інформації DWD-RW, надано органу досудового розслідування добровільно. Згодом постановою слідчого зазначений оптичний носій був визнаний речовим доказом у цьому кримінальному провадженні. Добровільність надання диску з відеозаписом підтверджується також і наданими прокурором в суді апеляційної інстанції запитом начальника Ковельського ВП ГУНП у Волинській області та відповіддю завідуючого Ковельським відділенням ПТ Ломбард «Заставно-кредитний дім», з яких видно, що копію відеозапису   за 02 травня 2017 року надано добровільно.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене, долучення слідчим до матеріалів кримінального провадження  копії відеозапису з камер ПТ Ломбард «Заставно-кредитний дім» від 02 травня  2017 року було здійснено у передбачений КПК спосіб».

Цікавим є те, що раніше ця справа вже розглядалась ВС і тоді ВС скасував ухвалу апеляції та повернув справу до апеляційного суду, бо апеляційний суд не з’ясував де оригінал запису і чи є він копією чи оригіналом.  http://reyestr.court.gov.ua/Review/78470166

Кейс №14  – постанова ВС від 31.10.2019 р. Справа №404/700/17

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/85390646)

Кримінальне правопорушення: ч. 1 ст. 286 КК Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.

Судом апеляційної інстанції скасовано обвинувальний вирок і провадження закрите за недоведеністю вини. 

Касаційна скарга подана прокурором.

Висновки ВС:  ВС погодився з доводами апеляції, що відео, на основі якого проведено експертизу, не є допустимим доказом, оскільки є копією запису відеоспостереження, а за копією встановити технологічні властивості відеограми за відсутності оригіналу та оригінального пристрою неможливо. При цьому в ході досудового слідства ні оригінал запису, ні записуючий пристрій та їх місцезнаходження встановлені не були, а на стадії судового розгляду такі можливості були вичерпані через сплив достатнього часу з моменту події дорожньо-транспортної пригоди. А тому наданий відеозапис  не може бути використаний як належний доказ, тобто як такий, що здатний своїм змістом встановлювати факти та обставини, що мають значення для кримінального провадження. У даному кримінальному провадженні – це швидкість водіїв  транспортних засобів. (Вказані обставини були відображені у висновку експерта).

«Таким чином, висновок апеляційного суду про  недопустимість доказу – висновку експерта інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи №17-134 від 24 січня 2017 року щодо обставин пригоди, оскільки він ґрунтується на неправильних даних здобутих з копії відеозапису «l_06_R_20161026220000 . avi», є вмотивованим.»

Кейс №15  –  Постанова ВС від 15.11.2019 р. Справа №140/2668/15-к

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/78110946)

Кримінальне правопорушення: ч. 1, 2 ст. 185 Крадіжка.

В якості доказів використано відео з камер відеоспостереження.  Судом апеляційної інстанції визнано відеозаписи недопустимими бо вони не є оригіналами.

Касаційна скарга подана прокурором.

Мотиви ВС: Апеляція вірно не посилалась на не оригінали відео.

«Також, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що відеофайли з  камер спостереження в приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» від 16.08 та 18.08.2015 року,  підтверджують лише  перебування ОСОБА_1 в зазначений час у даному магазині, біля вітрини з парфумами, і ніяк не свідчать про викрадення ним  майна з магазину.  З огляду на положення  ст.ст.85, 86 КПК України вірно суд зазначив, що відео файли є недопустимим доказом, адже вони не є оригіналом запису. Матеріали провадження містять інформацію про вилучення саме  відео файлів із зображенням ОСОБА_1 , тобто фрагментів,  а не усього  запису».

Кейс №16  – Постанова ВС від 28.01.2020 р.  Справа № 456/2742/15-к.

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/87672451)

Кримінальне правопорушення: ч. 1 ст. 115 КК Вбивство.

Визнання судами першої та апеляційної інстанції особи винною в т.ч. було обґрунтовано відео записом з камери мобільного телефона потерпілого (загиблого). Вказаний телефон було знайдено під час огляду місця події і вилучено протоколом огляду місця події, згодом визнано речовим доказом постановою. Зміст в тому числі, відео файлів мобільного телефону оглянуто протоколом огляду предмета.

ВС підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо визнання вказаних доказів допустимими.

Кейс №17  – Постанова ВС від 22.04.2020 р. Справа №759/9974/18

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/88952145)

Кримінальні правопорушення: ч. 2 ст. 187 Розбій, ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 296 КК Хуліганство.

Суди першої та апеляційної інстанції визнали винним обвинуваченого, вина якого в т.ч. підтверджувалась: Протоколом огляду місця події від 10 травня 2018 року, відповідно до якого зі службового приміщення охорони супермаркету «Континент» вилучено диск із відеозаписом подій з 17:00 3 квітня 2018 року, що відбувалися в торговому залі цього магазину; протоколу огляду відеозапису від 10 травня 2018 року та додатками до нього у виді фототаблиць, даними переглянутих судом за допомогою спеціальних програвачів записаних на диску відеозаписів подій, які відбувалися 3 квітня 2018 року в торговому залі супермаркету «Континент», на яких безперервно окремими сюжетами та з різних ракурсів зафіксовано обставини вчинення хуліганських дій і побиття охоронця ОСОБА_1 та іншими особами».

ВС погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанції, якими вказані докази визнані допустимими.  Аналогічні підходи до оцінки відео доказів застосовано ВС і в справі: №761/43930/17.

Довідково не можу не згадати про справи про ДТП, де вина обвинувачених обґрунтовувалась матеріалами відео з регістратора, або у якості відео доказу залучалось відео з місця події (ДТП) №331/2686/16-к,  404/6345/16-к, №461/731/19, №535/391/18 – визнані судами допустимими доказами.

Замість висновків з Ч. 2 «Інші відеодокази»

Як вбачається з наведеного у хронологічному порядку аналізу практики ВС щодо використання і оцінки судами таких доказів як відеодокази, погляд найвищої судової інстанції на вимоги до «процесуальної чистоти» відеодоказів зазнав значних змін від початку існування ВС і до теперішнього часу.

Якщо спочатку судом не загострювалась увага на тому, в який процесуальний спосіб, яким чином та від кого було отримано  відеодоказ, та у який саме процесуальний спосіб його було залучено до доказів у конкретному провадженні (Кейси №6-8) то починаючи з Кейсу №4, ситуація змінилась. З переломного Кейсу №9, ВС у своїх рішенням почав приділяти увагу походженню відеодоказу, а також способу отримання слідством такого доказу. У подальшому зазначений підхід до оцінки відеодоказів (інших відеодоказів, відмінних від відеоматеріалів НСРД) став звичним для ВС.

Окремої уваги заслуговує ґенеза підходу ВС до питання оригіналів відеодоказів. Якщо в Кейсах №11, 13 суд критично відноситься до доводів, висловлених у касаційній скарзі, з приводу того, що відеодоказ має залучатись у оригіналі (оригінал відеозапису) то у подальшому цей підхід було змінено ВС і в Кейсах №14-15 касаційним судом вже робиться висновок про те, що копія відеозапису є не належним доказом.