Відповідальність за слова: чи можна сховатися за екраном?

Світ соціальних мереж відкриває безмежні можливості для комунікації, самовираження та поширення інформації. Однак, коли справа доходить до публічних заяв, які зачіпають честь, гідність і репутацію іншої людини, виникає питання: а чи готовий автор взяти відповідальність за свої слова?

У справі, яка розглядається в суді за позовом Олега Горецького до журналістки Любові Величко, основна суперечка полягає в тому, хто ж насправді є автором резонансного допису. Здавалося б, відповідь очевидна: сторінка в соціальній мережі містить особисті фото, публікації про роботу, навіть копії документів, які прямо вказують на зв’язок із власником. Однак, навіть за таких обставин суд змушений окремо досліджувати, чи належить ця сторінка саме відповідачці.

Але хіба людина, яка поширює інформацію, повинна спочатку подумати, перш ніж писати, чи вже після того, як настане відповідальність?

Свобода слова чи право на безкарність?

Останніми роками ми спостерігаємо чітку тенденцію: соцмережі стали полем битви не лише за лайки та перегляди, а й за репутації. Одним постом можна зруйнувати кар’єру, поставити під сумнів чесність, професійність чи моральні якості людини. Іноді це буває виправдано – журналістські розслідування відіграють важливу роль у викритті корупції чи зловживань. Але що, коли інформація не підтверджена жодними фактами?

Чи має людина право просто написати щось про іншу особу без доказів, а потім ще й уникати відповідальності, не з’являючись на судові засідання, затягуючи процес?

Якщо ми визнаємо, що соцмережі – це публічний простір, то чи не повинні ми дотримуватись тих самих принципів відповідальності, що й у звичайному житті?

Суд та реальність: доводити очевидне?

Випадок Любові Величко демонструє абсурдність нинішніх реалій: навіть коли всі ознаки вказують на те, що сторінка належить конкретній особі – її фото, родинні кадри, історія роботи, навіть документи, які підтверджують професійну діяльність, – суд все одно повинен офіційно це встановити.

І тут виникає питання: чи не забагато простору для маніпуляцій? Чи не створює це прецедент, коли будь-хто може створити інформаційну бомбу, а потім ховатися за екраном, вигадувати відмовки про відсутність інтернету чи перебування за кордоном?

Ця справа – не просто судова суперечка між двома людьми. Це тест для всієї інформаційної епохи: чи буде свобода слова супроводжуватися відповідальністю? Чи продовжимо ми жити у світі, де достатньо написати щось у соцмережах – і це автоматично вважається правдою, а автор може уникнути відповідальності, просто «відключивши Wi-Fi»?

Femida.ua продовжить слідкувати за цією справою, адже вона може стати важливим прецедентом у питанні відповідальності за публічні висловлювання.