ВС: закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей – не про кримінальну відповідальність

Закон, який визначає особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, не є законом про кримінальну відповідальність, не вносить змін до КК України і не встановлює підстав для звільнення від кримінальної відповідальності за  участь у терористичній організації (ст. 258-3 КК України).

Про це йдеться у постанові ККС ВС від 12 лютого 2026 року у справі № 522/1621/24 (провадження № 51-825км25).

У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 1 ст. 258-3 КК України. У касаційній скарзі обвинувачений зазначив, що Законом України від 16 вересня 2014 року № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» гарантовано недопущення кримінального переслідування та покарання осіб – учасників подій на території Донецької та Луганської областей. Обвинувачений стверджував, що оскільки Закон України від 17 березня 2015 року № 256-VIIІ «Про внесення зміни до статті 10 Закону України “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”», яким було відтерміновано введення в дію статей 2–9 Закону № 1680-VII, прийнято після вчинення ним інкримінованих йому злочинів, то відповідно до вимог чинного законодавства він не має зворотної дії в часі, а кримінальне переслідування є незаконним.

Залишаючи без зміни рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що Закон № 1680-VII визначає особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. За своєю правовою природою цей Закон є декларативно-процесуальним актом, який не вносить змін до КК України і не встановлює підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених розд. ІХ Загальної частини КК України. Закон № 256-VIIІ, як і Закон № 1680-VII, не є законом про кримінальну відповідальність, і його прийняття, навіть після вчинення інкримінованих обвинуваченому дій, не змінює норм КК України і не впливає на караність діяння, передбаченого ст. 258-3 КК України.

Такий підхід узгоджується з правовою визначеністю як складовою верховенства права. Норма, яка не містить прямої декриміналізації, не встановлює конкретного механізму звільнення, не є законом про кримінальну відповідальність, не може тлумачитись як така, що автоматично усуває кримінальну караність.