Визначення загальної та спеціальної норми права при оскарженні до суду ППР: позиція ВС

У постанові Верховного Суду від 16 липня 2025 року по справі № 500/2276/24 висловлено позицію щодо визначення загальної та спеціальної норми права при оскарженні до суду ППР чи іншого рішення про нарахування грошового зобов’язання.

По справі №500/2276/24 спірним є питання додержання позивачкою строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення контролюючого органу про залишення її скарг без задоволення.

Досліджуючи це питання ВП ВС зазначила, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку – строк звернення до суду становить 6 місяців (ч. 2 ст. 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), – строк звернення до суду становить 3 місяці (ч. 4 ст. 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), – строк звернення до суду становить 1  місяць (норма п. 56.19 ст. 56 ПК України, яка є спеціальною щодо норми ч. 4 ст. 122 КАС України).

Щодо визначення загальної та спеціальної норми ВП ВС зазначила, що із системного аналізу правових норм чинного законодавства, які регулюють правовідносини при дотриманні строків звернення до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень після застосування процедури досудового (адміністративного) оскарження таких повідомлень-рішень, загальною нормою є частина четверта статті 122 КАС України, а спеціальною нормою є пункт 56.19 статті 56 ПК України.

Ці дві правові норми (загальна і спеціальна) не породжують колізію, адже має місце не суперечність між правовими нормами, а доповнення норми спеціальної дії та встановлення системного законодавчого регулювання, а тому спеціальна норма, передбачена ПК України, має пріоритет у регулюванні спірних правовідносин.

Крім того, Велика Палата відступила від висновку, викладеного в пункті 101 постанови Великої Палати від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, про те, що норма пункту 56.18 статті 56 ПУ України встановлює спеціальні строки звернення до суду, відсилаючи в цьому питанні до статті 102 цього Кодексу.

У контексті зазначеного Велика Палата вказала, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не встановлює строку звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та не є відсильною до норми, яка їх встановлює, а отже, не є тим «іншим законом», яким встановлені спеціальні строки звернення до суду.

Строк у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, є саме строком давності, у межах якого за платником податків зберігається право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу, а не строком звернення до суду із такими вимогами.

ВП ВС зауважила, що вона відступає не від постанов у вказаних справах, а від конкретного висновку, викладеного в них. Цей висновок міг бути сформульований не тільки у зазначених постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц).