Юридичний провал USAID: чому США не можуть судити тих, хто нажився на допомозі Україні

Корупція у міжнародній допомозі: що американський інспектор розповів Конгресу — і що це означає для України

Адам Каплан, заступник генерального інспектора Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), 17 березня 2026 року виступив перед підкомітетом Палати представників із заявою, яка у перекладі з бюрократичної на людську мову звучить приблизно так: система контролю за мільярдами доларів американської допомоги мала системні прогалини — і більшість із них досі не усунуто. Повний текст свідчення оприлюднено на сайті Конгресу США.

Для України цей документ — не абстрактний американський звіт. Це діагноз, поставлений системі, яка прокачала через себе $26 мільярдів прямої бюджетної підтримки до українського уряду. І діагноз невтішний.

«Знай свого виконавця» — принцип, який не виконується

Центральна теза всього свідчення — формула «know your implementer», тобто знай, кому даєш гроші. Звучить очевидно. Але Каплан методично розкладає, чому саме ця очевидність роками ігнорувалась.

Перша проблема — інформаційна непрозорість. Отримувачі американської допомоги — іноземні НГО, урядові структури, міжнародні організації — систематично відмовляли інспекторам у доступі до документів. НГО прикривалися «законодавством ЄС про захист персональних даних», щоб не розкривати імена причетних до шахрайських схем. Структури ООН взагалі ігнорували запити роками: інспектори зафіксували, що з п’яти різних агентств ООН найшвидша відповідь на запит про розслідування надійшла через шість місяців, найповільніша — через два роки. В одному випадку затягування призвело до закінчення строку давності, і справу довелося закрити без притягнення до відповідальності.

Це не бюрократична тяганина. Це структурна безкарність, легалізована через процедуру.

ООН: імунітет від відповідальності

Окремий розділ свідчення присвячений тому, що Каплан тактовно називає «значними затримками у самозвітуванні» з боку агентств ООН. Насправді мова йде про щось простіше: організації, що отримували американські гроші та скеровували їх у зони конфліктів — Газа, Ефіопія, Африка, — роками блокували будь-яке зовнішнє розслідування, посилаючись на власний «імунітет».

Інспектори зафіксували «масштабне відхилення продовольчої допомоги» в Африці — і при цьому не змогли отримати від ООН жодної документації, яка дозволила б встановити обсяги та відповідальних. Паралельно Каплан згадує, що USAID OIG досягло першого в історії США відсторонення від грантів чиновника ООН, причетного до атаки ХАМАС 7 жовтня. Але це поодинокий прецедент на тлі системної проблеми.

Рекомендація інспектора — вбудувати обов’язкову вимогу надавати доступ американським аудиторам до документів ООН безпосередньо в умови контракту, як це передбачено Розділом 7048(h) Consolidated Appropriations Act 2024. Поки це не зроблено, імунітет де-факто продовжує захищати не дипломатів, а корупцію.

Де зникли $26 мільярдів для України

Найбільш болюче місце у свідченні — прямий бюджетний трансфер США до України. $26 мільярдів, перераховані напряму українському уряду. Аудит показав: USAID мало «вкрай обмежені можливості» переконатися, що ці кошти використані за призначенням.

Причина — не крадіжка в українських міністерствах (хоча і це не виключається), а провал самого механізму контролю з американського боку. Великі міжнародні підрядники, яким USAID заплатило за моніторинг, не подавали звіти вчасно — або не подавали їх взагалі. Тобто гроші йшли, моніторинг існував лише на папері, а відповідальність за його відсутність — на субпідрядниках, а не на американських платників податків.

З юридичної точки зору це класична ситуація: замовник (USAID) делегував контроль підряднику, підрядник провалився, але договірна конструкція не передбачала реальних наслідків. Каплан прямо говорить про «надмірну залежність від підрядників» та «втрату інституційної пам’яті» через постійну ротацію персоналу. Це не просто управлінська слабкість — це правова вразливість: якщо завтра хтось зажадає відповіді, де гроші, відповідати буде нікому.

Хто може вас обдурити, навіть пройшовши перевірку

Свідчення Каплана фіксує принципово важливу прогалину у превентивному контролі: система перевірки потенційних отримувачів грантів (pre-award vetting) містила вибіркові, а не системні обмеження.

По-перше, сертифікація про відсутність зв’язків із терористичними організаціями — стандартна вимога для грантоотримувачів — не поширювалась на підрядників. Тобто фірма, що виконувала контракт, а не отримувала грант, була вільна від цієї вимоги. Каплан наводить конкретний приклад: справа проти підрядника, причетного до організацій, пов’язаних із Хезболлою, розвалилась саме тому, що відповідної сертифікації у контракті не було — і на неї не можна було посилатися в суді.

По-друге, агентства ООН взагалі були виведені з-під обов’язкової перевірки персоналу. Попри те, що їхні співробітники реалізовували американські програми в Газі, Ефіопії, Сомалі та інших «гарячих точках», жодної обов’язкової перевірки їхнього зв’язку з терористичними структурами не проводилось.

По-третє — і це вражає своєю простотою, — в американській системі не існує обов’язкової вимоги для виконавців перевіряти новий персонал за федеральним реєстром відсторонених осіб (SAM.gov). Людину, яку USAID або ФБР відсторонило від участі в державних програмах, можна легально найняти наступного дня на інший американський грант — підрядник просто не зобов’язаний перевіряти.

Угоди з НГО і юрисдикційна пастка

У 2021 році федеральний суд Нью-Йорка відмовив у позові проти британської НГО, звинуваченої в наданні підтримки Хезболлі. Підстава — відсутність «форумної клаузули» (forum selection clause) в угоді з USAID. Апеляційна інстанція підтвердила: немає клаузули — немає юрисдикції американського суду.

Каплан зазначає, що USAID OIG роками рекомендувало вносити таку клаузулу в усі угоди з іноземними НГО. Агентство відмовлялось, пояснюючи це «стримуючим ефектом» — мовляв, НГО не захочуть брати американські гроші, якщо їх можна буде судити в США. Наслідок цієї логіки: British NGO, яка, за версією обвинувачення, підтримувала терористів, уникнула будь-якої відповідальності не тому, що була невинна, а тому, що юрисдикцію не прописали. Гроші пройшли, юрисдикція — ні.

Моніторинг «на папері» і дорогі марні витрати

Практика залучення так званих «третіх сторін-моніторів» (third-party monitors, TPMs) — ще один вузол системних проблем. В Ефіопії, де відбулося масштабне розкрадання продовольчої допомоги, USAID мало лише 6 із запрошених 16 додаткових позицій. Старший чиновник повідомив: весною 2023 вони отримали «голий мінімум» персоналу без ключових спеціалістів з моніторингу та оцінки. Один офіційний представник відверто визнав: їхня залежність від виконавців «не була справжнім моніторингом», і вони «запізнились і фактично провалились».

В Сомалі аудит встановив, що USAID не мало стандартизованої процедури обробки рекомендацій від моніторів. На складі в Дубаї агентство не дотримувалось власних вимог до перевірки збереження гуманітарних вантажів. У підсумку ніхто не знав, чи є товар у придатному стані, — і дізнатись не було як, бо перевірки «існували» лише в контракті.

З правової точки зору — це ситуація, де держава платила за контроль, якого фактично не існувало. І якщо допомога розкрадалась за цієї відсутності контролю — встановити цивільну або кримінальну відповідальність стає технічно неможливим: немає документів, немає перевірок, немає ланцюга доказів.

Субпідрядники: «чорна скринька» в чорній скриньці

Окремий системний провал — відсутність централізованої бази даних субпідрядників. Реальна реалізація більшості програм відбувається не через прямих виконавців USAID, а через субпідрядників — фірми другого, третього рівня, часто місцеві, часто непрозорі. Саме там, зафіксував Каплан, «найчастіше відбувається шахрайство».

У 2024 році компанія Chemonics International виплатила державі відшкодування у справі про те, що її субпідрядник в Нігерії роками виставляв фіктивні рахунки за доставку гуманітарних вантажів — а Chemonics, не маючи належного внутрішнього контролю, все оплачував. Ані USAID, ані сам підрядник не мали інструментів, щоб це виявити вчасно.

Питання, яке залишається відкритим: якщо це виявилось у Нігерії — скільки аналогічних схем не виявилось в Україні, Газі, Ефіопії?

Що це означає на практиці

Свідчення Каплана — це не обвинувальний вирок і не скандал. Це офіційна фіксація системних вразливостей, яка тягне конкретні юридичні наслідки.

Для України як отримувача $26 мільярдів прямого бюджетного трансферу — ця заява означає, що американська сторона публічно визнала: вона не могла забезпечити належний контроль. Це юридично значуще: будь-яка майбутня спроба притягнути українських чиновників до відповідальності за нецільове використання цих коштів наражатиметься на зустрічний аргумент — донор сам провалив моніторинг.

Для міжнародних організацій, що отримують американське фінансування, — це попередження: клаузули про доступ аудиторів, форумні застереження та антитерористичні сертифікації, швидше за все, стануть обов’язковою нормою нового контрактного стандарту.

Для громадянського суспільства і журналістів — це інструментальна база: американський Генеральний інспектор у публічному свідченні під присягою підтвердив, що системи контролю не працювали. Це не чутки, не анонімні джерела. Це офіційна позиція наглядового органу США.

І нарешті — для тих, хто приймає рішення про архітектуру нової системи допомоги після реструктуризації USAID: ці уроки мають бути вбудовані в нову конструкцію до того, як підуть нові гроші. Бо якщо не зараз — то наступне свідчення у Конгресі буде ще довшим.

Матеріал підготовлено на основі офіційного свідчення Адама Д. Каплана, заступника Генерального інспектора USAID, перед підкомітетом із нагляду та розвідки Комітету з іноземних справ Палати представників США від 17 березня 2026 року. Оригінальний документ доступний на сайті Конгресу США.