Захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача в практиці Верховного Суду

Про захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача в практиці Верховного Суду розповіла доктор юридичних наук, доцент, керівник відділу аналітичної та правової роботи Великої Палати Верховного Суду Людмила Козловська під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками практику Верховного Суду у справах про захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача, а саме:

• 1. Нормативне регулювання витребування майна із чужого незаконного володіння.
• 2. Підстави вибуття майна від власника та набуття майна у власність добросовісним набувачем.
• 4. Пріоритет способів захисту власника чи добросовісного набувача.
• 5. Поняття і значення добросовісності.
• 6. Критерії добросовісності (ст. 388 ЦК): «Не знав та не міг знати».
• 7. Відсутність добросовісності.
• 8. Співвідношення принципів верховенства права, законності, правової визначеності та добросовісності.
• 9. Добросовісність в системі цивільних принципів і презумпцій.
• 10. Доказування добросовісності.
• 11. Застосування преюдиції, злочин, неправомірні, заборонені дії, судові рішення, які скасовано у спорах «про добросовісність».
• 12. Витребування майна у добросовісного набувача як надмірний тягар. Пропорційність втручання у володіння.

У рамках характеристики захисту прав власника та/або захист прав добросовісного набувача акцентовано на наступному:

1. Нормативне регулювання витребування майна із чужого незаконного володіння:

• Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

• Добросовісний набувач – це особа, яка набула майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

• Частинами першою, другою статті 388 ЦК України встановлений перелік випадків, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача за відплатним договором:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом

4) майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 388 ЦК).

5) також, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. (ч.3 ст. 388 ЦК).

• Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

• В першій редакції добросовісний набувач набував право власності лише на поліпшення майна відповідно до ст. 390 ЦК

• Відповідно до змісту цих норм майно може бути витребуване від набувача (добросовісного чи недобросовісного) у всіх випадках, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. Крім продажу майна в порядку виконання судових рішень.

2. Підстави вибуття майна від власника та набуття майна у власність добросовісним набувачем

Підстави вибуття майна від власника:

• ВП ВС визначила: «Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов’язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача».

• Отже, основним питанням, з яким законодавець пов’язує можливість витребування, є підстава вибуття майна: чи вибуло воно з володіння власника за його волею.

• Звідси, для витребування, суд першим кроком має встановлювати підставу вибуття майна та законність/незаконність підстав заволодіння:

• підстава є законною/незаконною (забороненою законом) або правова підстава відсутня (підстава нікчемна, чисте витребування);
• підстава має/не має законної волі власника на відчуження (поза законною волею);
• підстава є оплатною чи безвідплатною;
• підстава вибуття встановлена преюдиційно. Обставини вибуття майна поза волею власника встановлено іншим рішенням, вироком суду;
• злочин – це окрема підстава, що безумовно вказує на вибуття майна поза волею власника.

Постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 569/1221/16-ц (№ 14-241цс18)

Підстави набуття майна у власність добросовісним набувачем (ст. 330 ЦК):

• За чинним ЦК України добросовісний набувач набуває майно на праві власності (ст. 330 ЦК). За ЦК УРСР – не набував, хоча майно не можна було витребувати,тому його правовий стан лишався невизначеним.

• Законодавець довго вирішувався на те, щоб припиняти право власності в особи, яка втратила майно поза волею та надати статус власника добросовісному набувачеві, позбавивши права власності особу, яка не проявляла волі на вибуття майна. При тому, що вільне волевиявлення є однією з трьох основних ознак цивільних відносин.

• Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

• Тобто, суд вирішує питання про незаконність набуття права власності, у всіх випадках, окрім, коли така незаконність прямо не випливає із закону. Такими випадками може бути імперативна заборона закону на відчуження певних видів майна. Суд може встановлювати такі обставини, надавати їм оцінку, але спору про перехід права і титул власності, який може бути вирішений на користь будь-якої із сторін, немає.

• Отже, значення добросовісності, як умови набуття права власності, закономірно має визначати підвищений характер вимог щодо її оцінки та встановлення.

«Відповідно до статті 330 ЦК якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване у нього. «..за загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо рухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на рухоме майно накладений арешт. Виходячи з загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт шість статті 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на рухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати.

Постанова ВП ВС 05.04.2023 року у справі № 911/1278/20 (№ 12-33гс22)

4. Пріоритет способів захисту власника чи добросовісного набувача:

• Щодо застосування способів захисту, законом пріоритет наданий неволодіючому власнику. Це логічно: якщо не було волі на відчуження, власник не знаходиться в договірних відносинах з особою, яка не мала права відчужувати майно третій особі. Тому власник не може застосувати договірних способів захисту.
• Набувач майна – навпаки має контрагента за договором, якому, напр., передав кошти, тому може вимагати їх повернення (за ст.1212 ЦК), може застосовувати захист від евікції тощо.
• За відсутності контрагента, можливість власника ефективно захистити право (задовільнити інтереси) іншим способом ніж повернення майна, більш сумнівна.
• Який принцип лежить в основі такого регулювання? Непорушність права власності (ст. 41 Конституції). Так само захист права власності неволодіючого власника! Отже, ми маємо двох власників, а перевага в судовому захисті надається одному з них. Тому добросовісність набувача має бути бездоганною!

5. Поняття і значення добросовісності

Добросовісність є загальною засадою цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК). ЦК встановлює презумпцію добросовісності щодо здійснення особою свого права (ч. 5 ст. 12 ЦК). Добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати.

Як тлумачить Верховний Суд поняття добросовісності?

• Стандартне формулювання наступне: «За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна».

(Постанова ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16)

6. Критерії добросовісності (ст. 388 ЦК): «Не знав та не міг знати»

• Основний підхід суб’єктивний і встановлюється судом в кожному випадку.

• Перевага надається саме встановленим обставинам, які вказують на те, що набувач «знав /не знав».

• «Міг/повинен був знати» – як критерій добросовісності застосовується радше виняток. Навіть не дивлячись на можливість отримати інформацію щодо історії переходу майна. Така позиція зрозуміла щодо звичайних фізичних осіб, але не завжди виправдана, наприклад, щодо професійних учасників ринку.

7. Відсутність добросовісності

Обставини, які виключають добросовісність, це свого роду тест на виключення добросовісності. Так, у практиці ВС вже сформовані такі критерії недобросовісності:

• порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю;

• якщо не порушуються імперативні норми, проте дії є зловживанням правом, добросовісність відсутня. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність;

• заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) може спростовувати добросовісність. «В основі знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Постанова КЦС ВС від 06.11.2019 року в справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17)

Постанова ОП КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61- 22315сво18)

8. Співвідношення принципів верховенства права, законності, правової визначеності та добросовісності

Суди застосовують принцип добросовісності в інтересах набувача, тобто в інтересах розвитку цивільного обороту. Цей принцип, на думку судів, створює на стороні набувача правову визначеність. На цьому наполягає також ЄСПЛ, але є нюанс.

У справі «Фонд “Батьківська турбота” проти України» (заява № 5876/15), ЄСПЛ вказував на відсутність на національному рівні, визначеного правового регулювання статусу майна колишніх профспілок, тому не має підстав витребувати майно у добросовісних набувачів. Тобто, добросовісність ЄСПЛ пов’язує з правовою визначеністю. Звідси, чи можна допустити, що якщо законодавств є достатньо визначеним, добросовісність не має пріоритету(?).

Тому, як принцип права у судовій практиці, добросовісність має застосовуватися лише у разі необхідності усунення прогалин у цивільному законодавстві або щодо об’єктів, правовий режим яких є невизначеним або суперечливим. Таке призначення принципів права у судовому правозастосуванні (ст. 8 ЦК), якщо послідовно дотримуватися норм ЦК.

9. Добросовісність в системі цивільних принципів і презумпцій

Добросовісність є принципом і презумпцією в цивільному праві.

Загалом, презумпція добросовісності немає переваги над всіма іншими принципами, які водночас можуть бути презумпціями. Наприкл., Конституцією України встановлена презумпція (принцип) знання закону. Ч. 2 ст. 68 Конституції України визначає: «Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності». Як презумпція найвищого рівня, вона має перевагу перед всіма іншими презумпціями.

Звісно вона застосовується в тих випадках, коли правове регулювання визначене (чіткий і зрозумілий закон існує), а отже, застосування принципу добросовісності не потребується.

Отже, у разі прогалин чи колізій правового регулювання, принцип добросовісності може застосовуватися, проте, немає переваги над іншими принципами цивільного права. В судовій практиці, як вже зазначалося, перевага надається добросовісності, саме за рахунок максимально широкого розуміння добросовісності, що належить набувачеві, який набув майно не від власника.

10. Доказування добросовісності

Добросовісність як презумпція матеріального права має процесуальне значення та впливає на розподіл доказування.

Якщо добросовісність є «умовою» набуття права власності (ст. 330 ЦК), набувач має доказати свою добросовісність. Це загальне правило, у спорі про витребування правові підстави виникнення правового титулу власності доказуються особою, яка наполягає на своєму статусі власника. Спір про віндикацію – це завжди титульний спір для обох сторін.

Водночас, ч. 5 ст. 12 ЦК визначено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Встановлюється загальна презумпція добросовісності дій.

Перевагу в застосуванні має норма, що має спеціальну дію, а отже у віндикаційному спорі саме набувач має обов’язок доказування своєї добросовісності.

Наразі розподіл доказування не враховує цю особливість та здійснюється за загальним правилом. Постанова КГС ВС від 04 липня 2019 року у справі № 913/106/18

11. Застосування преюдиції, злочин, неправомірні, заборонені дії, судові рішення, які скасовано у спорах «про добросовісність»

Злочин, який мав наслідком вибуття майна із володіння власника, порушує інтереси не лише власника, але й найбільш значимі публічні, суспільні інтереси, що в сукупності становить достатню підставу для витребування майна від добросовісного набувача.

Те ж саме стосується інших неправомірних дій, які мають наслідком порушення публічних, суспільних інтересів. Наприкл., екологічний інтерес, збереження культурної спадщини.

Щодо судового рішення, то практика ВС, визначає межі його дії тільки сторонами, які брали участь у справі.

«ВП ВС вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб».

(Постанова ВП ВС від 2.11.2021 року у справі № 925/1351/19)

12. Витребування майна у добросовісного набувача як надмірний тягар. Пропорційність втручання у володіння

Судом, в контексті добросовісності, оцінюється витребування як надмірний тягар. ВП ВС зробила такий важливий висновок: «За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право відповідача-1 мирно володіти майном, яке він за добросовісної поведінки не міг отримати у власність, є для нього надмірним тягарем».

Так само, оцінюючи добросовісність, суд може зробити висновки щодо пропорційності втручання у право власності. Закономірно, що підвищений захист публічних, суспільних інтересів, визначає підвищені вимоги щодо добросовісності.

«Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80)» (82.2.).

Недобросовісність набувача дозволяє суду зробити висновки, що витребування майна не буде надмірним тягарем і непропорційним вручанням в право власності. Це законодавчо обґрунтовано, адже саме добросовісність є умовою набуття права власності не власником (ст. 330 ЦК).

Постанова ВП ВС від 12.09.2023 року у справі 910/8413/21 .

Такий висновок ЄСПЛ застосовано ВП ВС у постанові від 7.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц