Зайнятість осіб з інвалідністю: планується удосконалити механізм розумного пристосування

Комітет ВР з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів рекомендував прийняти за основу законопроєкт № 14389 про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо удосконалення механізму забезпечення розумного пристосування.

Законопроєкт спрямований на подальшу імплементацію положень статті 27 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Україною у 2009 році. Саме ця норма гарантує право осіб з інвалідністю на зайнятість та зобов’язує роботодавця забезпечувати належні умови праці через механізм розумного пристосування. Понад 17 років діяли загальні декларативні положення, однак відсутність чіткого фінансового та процедурного механізму ускладнювала їх практичну реалізацію.

Законопроєкт № 14389 деталізує, що саме вважається розумним пристосуванням, як здійснюється його організація, який порядок ухвалення рішень та через які бюджетні інструменти забезпечується фінансування.

Відповідно до Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю “розумне пристосування” означає внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, що не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, для цілей забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод.

Ключовим нововведенням є:

– запровадження механізму покриття витрат на розумне пристосування за рахунок коштів державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, коштів, передбачених у рамках програм сприяння зайнятості населення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок власних коштів роботодавців, місцевих бюджетів;

– закріплення права особи з інвалідністю брати безпосередню участь у визначенні переліку та форм заходів розумного пристосування;

– гарантування індивідуального підходу з урахуванням конкретних потреб, функціонального стану та умов праці кожної людини.

Вперше на законодавчому рівні прямо передбачено, що особа має право впливати на те, які саме заходи щодо неї застосовуються, а розумне пристосування не може визначатися формально чи без її участі.