Застосування положень КПК України стосовно військовополонених та їх обміну: роз’яснення адвоката

Про правовий статус військовополонених за міжнародним гуманітарним правом, актуальні питання тлумачення положень КПК стосовно військовополонених та їх обміну, а також вироки за ст. 438 КК України розповіла під час вебінару, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ, Ірина Гловюк, заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор.

Зупинила увагу лектор на положеннях ІІІ Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року у частині визначення категорій осіб, які відносяться до військовополонених, та наданих їм процесуальних гарантій.

Окремо Ірина Гловюк розглянула приписи Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, який надає тлумачення термінам комбатант, найманець та шпигун.

Лектор проаналізувала положення КПК стосовно військовополонених та їх обміну, сфокусувавши увагу на статтях:

• 84-1. Звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого;
• 201^-1. Скасування запобіжного заходу;
• 225. Допит під час досудового розслідування в судовому засіданні.

В огляді судової практики Ірина Гловюк запропонувала до ознайомлення учасників заходу Вирок Солом’янського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 у справі № 760/5257/22 (справа Шишимаріна). Це перший вирок російському військовому за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України.

Згідно з обставинами справи, «Рухаючись автомобілем по вулиці Лебединській в смт Чупахівка, у напрямку річки Ташань, зазначені військовослужбовці ЗС РФ біля будинку № 52 на тротуарі побачили цивільну особу громадянина України, місцевого мешканця ОСОБА_15, 1959 року народження, який будучи одягнутим у цивільний одяг, не озброєним, повертався з велосипедом до себе додому (АДРЕСА_3) та розмовляв по мобільному телефону. Хибно вважаючи, що ОСОБА_15 має намір повідомити про їх місцезнаходження, військовослужбовець ЗС РФ Особа 1 надав вказівку ОСОБА_10 вбити вказану цивільну особу. Військовослужбовець ОСОБА_10, виконуючи злочинну вказівку Особи 1, здійснив декілька (3-4) прицільних пострілів через відкрите заднє ліве вікно автомобіля зі своєї особистої автоматичної зброї, автомата Калашникова калібру 5,45 мм, у голову потерпілого ОСОБА_15. Після цього, обвинувачений ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та Особа 1 продовжили рух автомобілем в напрямку мосту через річку Ташань».

Як підкреслила лектор, означений вирок критикується у спільноті правників з огляду на наступні обставини:

1. Наявні сумніви, що військовослужбовці вс рф сприймали потерпілого саме як цивільну особу;
2. Не виписано, чому суд вважає, що у обвинуваченого та його групи не було підстав сприймати потерпілого як цивільну особу (оскільки цивільна особа, якщо б вона дійсно повідомляла наших військових, то втратила б імунітет від нападу як цивільна особа: цивільні особи користуються захистом, передбаченим цим розділом, за винятком окремих випадків і на такий період, поки вони беруть безпосередню участь у воєнних діях – Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, ст. 51)
3. Не були допитані інші учасники групи з числа військовослужбовців зс рф (двоє з п’яти були обмінені, у тому числі той, хто віддав наказ).