Збільшення, зменшення позовних вимог чи зміна предмета або підстави позову: роз’яснення адвоката

Як відомо, практикам-юристам та адвокатам для звернення до суду та, найголовніше, отримання бажаного результату слід вчинити низку дій. І, здавалося, найлегшим із завдань, що передує зверненню до суду, є підготовка позовної заяви. Та незважаючи на таке твердження «недалеких в юриспруденції» осіб, якраз це є і найважчим. Складність завдання полягає в тому, що позовна заява — це перший документ по суті, в якому позивачем викладаються вимоги до відповідача, обґрунтування цих вимог, посилання на докази, які підтверджують позицію позивача.

Нормами Цивільного процесуального кодексу України передбачені вимоги до форми та змісту позову, недотримання яких має наслідком залишення позову без руху, а згодом, може, і без розгляду. Саме положеннями ст. 175 ЦПК ми керуємося під час складання позову з метою звернення до суду для захисту прав і законних інтересів осіб, що звертаються за кваліфікованою юридичною допомогою.

Та незважаючи на всю відповідальність за написання позову, нерідко на практиці трапляються випадки, коли постає питання щодо збільшення, зменшення позовних вимог, зміни предмета або підстави позову. Таке право регламентується ч. 2, 3 ст. 49 ЦПК. Це випливає з права особи самостійно визначати у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред’явлено позов, і зазначати, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Та як визначитися, що  саме з  переліченого необхідно застосувати для  досягнення поставленого завдання?

Найперше слід пам’ятати, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній з огляду на її зміст, а також зміст раніше поданої позовної заяви та конкретні обставини справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об’єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за  собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК (постанова Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21)).

Далі для розуміння питання, яку дію слід застосувати в  тому чи  іншому випадку, можна звернутися до практики Верховного Суду (постанова Великої Палати від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15; постанови КЦС ВС від 01.11.2021 у справі № 405/3360/17, від  31.01.2024 у  справі №  201/4160/19; КГС ВС від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 20.02.2024 у справі № 922/3960/23 тощо).

Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 201/4160/19 вказав, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У згаданих постановах говориться, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову — це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову — це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

При цьому Верховний Суд наголошує, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у такому разі фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, такими способами:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред’явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Визначившись із предметом і підставою позову, перейдемо до зменшення і збільшення позовних вимог.

Під збільшенням або  зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Тобто збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад у грошовому розмірі.

Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в  ньому первісних обставин і зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Враховуючи всі наявні похідні дані тієї чи  іншої справи та вказану наразі сталу практику Верховного Суду, кожен з нас має можливість визначитись з тією чи іншою дією, що має привести до бажаної мети.

Водночас слід пам’ятати, що для подання відповідної заяви необхідно дотримуватися чітко передбачених строків.

У постанові КГС ВС від  28.09.2021  у  справі № 902/743/18 звертає увагу на те, що заява позивача про зміну (доповнення) предмета позову, яка ґрунтується на ст. 391 Цивільного кодексу України, подана без додержання вимог ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а отже, неправильно була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

У постанові вказується, що ч. 2 цієї статті закріплено, що, крім прав та обов’язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу:

• 1) позивач вправі відмовитися від  позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або  частину позовних вимог)  — на будь-якій стадії судового процесу;
• 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог — до закінчення підготовчого засідання або  до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в  порядку спрощеного позовного провадження;
• 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Також ч. 3, 4 ст. 46 ГПК  (у редакції, чинній на момент нового розгляду цієї справи) передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п’ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У разі направлення справи на  новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускається, крім випадків, визначених цією статтею.

Зміна предмета або  підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв’язку зі зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження — після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Враховуючи викладене, можемо бачити, що суди стало застосовують у практиці постанови вищого суду. Та незважаючи на це, можемо спостерігати непоодинокі випадки, коли судді нижчих інстанцій помиляються і неправильно застосовують у розгляді справи поняття збільшення, зменшення позовних вимог, зміни предмета або підстави.

На прикладі справи № 367/6102/21 ми можемо бачити, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що правові підстави для прийняття заяви з додатковими вимогами відсутні, у зв’язку із чим суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, яка подана позивачем, оскільки за такою заявою заявляється вимога, яка є новою, що не є за своїм змістом збільшенням розміру позовних вимог і суперечить положенням ст. 49 ЦПК, тобто є окремою та самостійною позовною вимогою, що не передбачено процесуальним законом. Крім того, суд звернув увагу, що  заява про збільшення позовних вимог у частині зміни предмета позову не відповідає вимогам ст. 49 ЦПК України, оскільки позивач змінює не тільки предмет, але й підстави позову, і її слід розглядати як новий позов з новими позовними вимогами, які мають бути оформлені письмовою заявою відповідно до ЦПК.

Апеляційний суд не погодився із  вказаними висновками суду першої інстанції, вказавши, що з поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що позивачка фактично збільшила розмір майнових вимог, при цьому підстави позову, тобто обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги щодо захисту прав, залишилися первісними.

Так, апеляційний суд постановив, що подана позивачкою заява за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог, можливість подання якої передбачена чинним процесуальним законом (ч. 2, 3 ст. 49 ЦПК), а тому висновки суду про невідповідність такої заяви положенням ст. 49 ЦПК є хибними.

Отже, озброївшись напрацюваннями Верховного Суду, проаналізувавши наявні матеріали справи, визначайтеся правильно зі своїми діями, взявши до уваги строки. Та пам’ятайте, що опонент чекатиме слушної нагоди завдати удару, знайшовши ваше слабке місце. Не дайте йому такого шансу. Знайдіть таке місце першими. Зауважте суду факти, на підставі яких буде відмовлено у прийнятті тієї чи іншої заяви, тощо. Або ж навпаки для скасування відповідного рішення використайте помилки сторони і суду в суді вищої інстанції.

ВІСНИК НААУ № 9 (104), Валерія Шкварко, секретар Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу