Згода пацієнта на медичне втручання: про що має пам’ятати адвокат?

Яна Бабенко, адвокат АО «Мітракс», член Центру медичного права ВША, провела у Вищій школі адвокатури НААУ вебінар на тему: «Аспекти роботи адвоката у сфері згоди пацієнта на медичне втручання».

Лектор розглянула міжнародні та національні норми, які стосуються питання згоди на медичне втручання.

Міжнародне регулювання складається зі:

• ст. 5 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицини від 04 квітня 1997 року (Конвенція Ов’єдо) – будь-яке втручання у сферу здоров’я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи;
• ст. 4 Європейської хартії прав пацієнтів, 2002 р. – кожна особа має право отримувати повну інформацію, яка забезпечить їй можливість брати активну участь у прийнятті рішень щодо медичного втручання та/або участі у наукових дослідженнях.

Національне регулювання складається з:

• ч. 3 ст. 284 Цивільного кодексу України – надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою;
• ч. 1 ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» – згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.

Яна Бабенко зазначила, що пацієнту має бути надана інформація про:

• стан його здоров’я;
• мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів;
• прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я (ч. 3 ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).

Також доцільно повідомити пацієнта про:

• тривалість медичного втручання;
• наслідки медичного втручання;
• альтернативні методи лікування вказаного захворювання.

Адвокат висвітлила основні елементи інформованої згоди, а саме:

• поінформованість пацієнта (надання інформації);
• компетентність (спроможність приймати рішення);
• розуміння інформації пацієнтом (доступність);
• добровільність.

У рамках питання форми згоди пацієнта вказано на обов’язкову письмову форму та розглянуто накази МОЗ України, які закріплюють форми медичної документації, зокрема:

• Форма первинної облікової документації № 003-6/о «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення і на присутність або участь учасників освітнього процесу», затверджена Наказом МОЗ України 14.02.2012 р. № 110 (у редакції наказу МОЗ України від 09 грудня 2020 року № 2837);
• Форма інформованої згоди пацієнта на проведення діагностики та лікування згідно із новим клінічним протоколом (Додаток № 9 до Методики розробки та впровадження медичних стандартів медичної допомоги на засадах доказової медицини у редакції наказу МОЗ Наказом Міністерства охорони здоров’я № 1422 від 29.12.2016 р.);
• Форма первинної облікової документації № 063-2/о «Інформована згода та оцінка стану здоров’я особи або дитини одним з батьків або іншим законним представником дитини на проведення щеплення або туберкулінодіагностики», затверджена наказом МОЗ України від 31.12.2009 р. № 1086;
• Інформована згода на участь у проведенні клінічних випробувань лікарських засобів (вимоги містяться у Додатку 2 до Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затверджений наказом МОЗ України від 23.09.2009 р. № 690).

До дефектів згоди адвокат віднесла:

• Неналежне оформлення згоди на медичне втручання;
• Недостатня поінформованість пацієнта про характер медичної допомоги;
• Проведення медичного втручання без згоди пацієнта;
• Відсутність балансу між правом пацієнта на відмову від медичного втручання та обов’язку лікаря рятувати життя.

Окремо було розглянуто питання згоди неповнолітніх та недієздатних осіб на медичне втручання. Адвокат зазначила, що особи віком з 14 до 18 років самостійно надають згоду на медичне втручання, тоді як щодо пацієнтів, які не досягли 14 років згода надається їх законними представниками. Для отримання згоди на медичне втручання неповнолітньої особи достатньо згоди одного з батьків. Тому лікар отримує письмову згоду від того з батьків, хто її надає. Разом з тим, з метою уникнення можливих конфліктів, визнаючи рівні права батьків щодо дитини, доцільним є отримання письмової відмови від медичного втручання щодо дитини тим з батьків, хто таку згоду не бажає надавати.

Щодо пацієнта визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою його законного представника (ч. 1 ст. 43 Основ).

Яна Бабенко розглянула питання правомірних випадків медичного втручання без згоди пацієнта. Так, згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників (ч. 2 ст. 39 Основ).

Обов’язкові критерії, якими слід керуватися:

• пряма та реальна загроза життю пацієнта;
• неможливість отримання згоди.

З власного досвіду практичної діяльності лектор радить детально зафіксувати у медичній документації підстави для медичного втручання за відсутності згоди та причини, через які неможливо отримати згоду на таке втручання (пацієнт непритомний, відсутні законні представники пацієнта). Відсутність цієї інформації може в майбутньому стати причиною конфліктів з пацієнтом чи його родичами і бути підставою для притягнення до відповідальності.

Лектор також зазначила про право пацієнта відмовитися від лікування. Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування (ч. 4 ст. 43 Основ).

Критеріями для відмови є:

• повна цивільна дієздатність. Якщо неповнолітній відмовляється від лікування, а батьки дають згоду – відмова неповнолітнього не приймається.
• усвідомлення своїх дій.

Форма відмови:

• письмове підтвердження

• якщо письмове підтвердження неможливо отримати – скласти акт про відмову у присутності свідків

Яна Бабенко зауважила, що чинне законодавство не встановлює спеціальної форми для відмови від медичного втручання. Виняток становить форма № 063-2/о «Інформована згода та оцінка стану здоров’я особи або дитини одним з батьків або іншим законним представником дитини на проведення щеплення або туберкулінодіагностики», яка містить відмітку «Не даю згоди на проведення щеплення (чому саме)», яку заповнюється при відмові від щеплення.

У разі неналежного оформлення відмови залежно від наслідків, які настали, це може розцінюватися як ненадання чи неналежне надання медичної допомоги і як наслідок може наставати цивільна або кримінальна відповідальність. Також лікар може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

В огляді судової практики розглянуто національні судові рішення та рішення Європейського суду з прав людини:

• Постанова Верховного Суду у справі № 128/2994/15-ц від 05 грудня 2018 року (згода на щеплення неповнолітнім);
• Постанова Верховного Суду у справі № 308/10493/14-а від 21 квітня 2022 року (згода на поміщення до лікарні).
• Постанова Верховного Суду у справі № 461/1437/21 від 17 листопада 2022 року (згода на госпіталізацію до психіатричного закладу);
• Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 14.11.2018 р. у справі № 581/625/18 (зобов’язання задовольнити вимогу про відмову від будь-якого медичного втручання);
• Рішення ЄСПЛ у справі «Гласс проти Сполученого Королівства» (09 березня 2004 року) (відсутність згоди матері на припинення надання медичної допомоги);
• Рішення ЄСПЛ у справі «Релігійна Община Свідків Єгови в м. москва проти російської федерації» (2010 р.) (відмова з релігійних мотивів від надання медичної допомоги).