Зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу в огляді практики ВС та ЄСПЛ: роз’яснення адвоката

Дмитро Рябов, адвокат у ТОВ «Юридичний центр Олександра Хейніса», науковець провів у Вищій школі адвокатури НААУ вебінар на тему: «Зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу. Співвідношення практики Верховного Суду із практикою ЄСПЛ».

У 2017 році кодифіковані нормативно-правові акти, якими встановлений порядок здійснення судочинства в Україні, зазнали ґрунтовних змін. Зокрема, у новій редакції Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, був закріплений як один із основних принципів судочинства.

Лектор нагадав учасникам загальні засади щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу:

• суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами;
• обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, якщо інша сторона заявила відповідне клопотання та довела їх неспівмірність, що повною мірою відбиває закріплення в судочинстві принципу змагальності сторін.

На розгляд адвокатської спільноти були запропоновані актуальні правові позиції Верховного Суду стосовно звернення сторони з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

У Постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «у позовному провадженні роль суду визначена як роль арбітра, який надає оцінку тим доказам і доводам, котрі наводяться сторонами у справі, і не може діяти на користь будь-якої зі сторін, і зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій із боку такої сторони».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 09 квітня 2019 року по справі № 826/2689/15 зазначив, що «процесуальним законодавством не передбачено обов’язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов’язок доведення неспівмірності витрат із наданням відповідних доказів».

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 18 грудня 2018 року по справі № 910/4881/18 зазначив, що «обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами».

Проте є й відмінна практика Верховного Суду щодо зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Так, наприклад, у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 травня 2018 року по справі № 923/567/17 Верховний Суд критично сприйняв розрахунок визначення вартості й обсягу отриманих юридичних послуг у цій справі, мотивуючи це тим, що представник брав участь у справі, починаючи з першої інстанції, і не міг бути необізнаним про позицію позивачів, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи й доводи, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги й інші обставини та самостійно зменшив розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в цій справі, оскільки визнав їх неспівмірними зі складністю справи й обсягом наданих адвокатом послуг.

Окрім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 01 серпня 2019 року по справі № 915/237/18 дійшов висновку, що суд не зобов’язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості й верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, завищений щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, і не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У цій справі Верховний Суд також зазначив, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності й необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи й фінансового стану обох сторін.

В інших судових рішеннях Верховний Суд також формував правову позицію щодо самостійного зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 02 липня 2020 року по справі № 362/3912/18 і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/14495/16-ц у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року, самостійно зменшивши судові витрати на професійну правничу допомогу, виходячи із критеріїв реальності та розумності вартості адвокатського гонорару.

Прийняття Верховним Судом рішень про зменшення витрат на професійну правничу допомогу базувалось на практиці Європейського суду з прав людини. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 01 серпня 2019 року по справі № 915/237/18 зазначив, що ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції:

«Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269)».

З цьому приводу Дмитро Рябов сфокусував увагу на тому, що ЄСПЛ під час вирішення питання про відшкодування судових витрат керується Регламентом ЄСПЛ та практичними рекомендаціями до нього, використовуючи термін «справедлива сатисфакція», який зазначений у статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до практичних рекомендацій до Регламенту ЄСПЛ, які були видані Головою ЄСПЛ згідно з правилом 32 Регламенту, сума судових витрат повинна бути обґрунтованою. Якщо Суд визнає їх надмірними, він призначить суму, яка, на його думку, є розумною.

Самостійне зменшення національними судами витрат на професійну правничу допомогу суперечить положенням ЦПК, ГПК та КАС України, так як розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, а Регламент ЄСПЛ і практичні рекомендації до нього регулюють порядок здійснення судочинства в ЄСПЛ, в якому встановлені інші критерії до відшкодування судових витрат.

Натомість положеннями ЦПК, ГПК та КАСУ передбачено, що зменшення витрат можливо лише за тієї умови, якщо інша сторона заявила клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та довела їх неспівмірність.