Суддя звернула увагу на постанову КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19. «Це рішення розставило крапки над “і” в питанні судового імунітету країни-агресора і відкрило шлях для розгляду національними судами справ про стягнення з рф спричиненої нею шкоди», – зауважила вона. Чинне процесуальне законодавство, додала доповідачка, зобов’язує суди першої та апеляційної інстанцій враховувати висновки Верховного Суду, який «відсунув питання обмеження судового імунітету країни-агресора на другий план навіть без законодавчих змін».
Тож сьогодні першочерговим завданням законодавчої та виконавчої влади України Ольга Ступак бачить зосередження зусиль саме на розробленні ефективного механізму виконання рішень про стягнення з рф відшкодування за спричинену нею шкоду.
Доповідачка зазначила, що питання про відшкодування шкоди за руйнування майна внаслідок збройного конфлікту на сході України постало ще у 2014 році. КЦС ВС 4 березня 2020 року постановив окрему ухвалу у справі № 237/557/18-ц, якою рекомендував Кабінету Міністрів України розробити спеціальний порядок відшкодування такої шкоди, процедуру відповідних виплат тощо. І постановою від 2 вересня 2020 року № 767 «Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації» КМ України виклав у новій редакції свою постанову від 18 грудня 2013 року № 947 «Про затвердження Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання» та визначив цю процедуру. «На сьогодні цей механізм працює. Максимальний розмір відшкодування становить 300 тис. грн», – сказала суддя.
Однак, зауважила вона, за цією процедурою Україна сплачує відшкодування за зруйноване майно в обмеженому розмірі. Такий механізм треба відрізняти від стягнення шкоди з країни-агресора. Ідеться про те, що в першому випадку слід говорити про виконання рішень у справах, відповідачем у яких є держава Україна. Натомість у другому – країна-агресор.
Суддя переконана, що більшість спорів цієї категорії не дійдуть до касаційної інстанції, оскільки якщо рішення прийнято на користь позивача, то він не буде його оскаржувати. А відповідач – країна-агресор, також навряд чи скористається такою процесуальною можливістю. Однак Верховний Суд при спілкуванні з колегами апеляційної та першої інстанцій наголошує на тому, що попри зазначене стандарт доказування при розгляді таких справ не може бути знижений: має бути проведена на належному рівні оцінка належності і допустимості доказів та ін.
