Під час ІХ Національного судового форуму «Актуальні питання з розгляду спорів, пов’язаних із захистом прав фізичних осіб в умовах воєнного стану в Україні» суддя Верховного Суду Ян Берназюк звернув увагу на принцип національної безпеки як підставу тимчасового обмеження прав і свобод людини в умовах воєнного стану (ст. 64 Конституції України), а також відступу від зобов’язань держави (ст. 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
За словами судді, національна безпека – це складне поняття, яке охоплює собою стан мирного та стабільного існування держави та її інститутів, а також стан відсутності реальних загроз у сфері суспільно-управлінських та міждержавних відносин. Наперед тут неможливо законодавчо унормувати всі ознаки можливих викликів перед державою в конкретний проміжок часу.
Загроза національній безпеці означає, зокрема, наявність ризиків для державного суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності країни, що може зумовити припинення існування країни або її частини.
Торкаючись питання міжнародних стандартів застосування принципу національної безпеки, суддя згадав статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини).
«Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя», – зазначив Ян Берназюк.
У статті 15 Конвенції йдеться про відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації: «Під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації (other public emergency threatening the life of the nation), будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом».
Доповідач зауважив, що термін «безпека» в аспекті обговорюваної теми згадується в Конституції України більше 30 разів.
Можна умовно виділити чотири основні сфери застосування принципу національної безпеки:
– захист суверенітету України;
– захист територіальної цілісності України;
– забезпечення економічної безпеки України;
– забезпечення інформаційної безпеки України.
Згідно з Конституцією України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17 Конституції України).
Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18 Конституції України).
При цьому, як зазначає суддя, громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.
Серед іншого суддя відмітив, що попри важливість принципу заборони дискримінації та рівності, за певних умов допускається надання додаткових гарантій або вчинення інших позитивних дій щодо окремих категорій осіб, і це не вважається порушенням принципу рівності, а навпаки, сприяє його утвердженню.
Крім того, за визначених підстав можливий відступ від принципу заборони дискримінації, зокрема з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.
Таке застереження, наприклад, міститься у ч. 2 ст. 31 Господарського кодексу України, відповідно до якої законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті (щодо заборони дискримінації суб’єктів господарювання) з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.
Законодавством можуть визначатися винятки у застосуванні принципу заборони дискримінації в інтересах національної безпеки, оборони та суспільних інтересах.
Як розповів суддя, такі винятки повинні бути: достатньо обґрунтованими та вагомими; переслідувати легітимну мету, відповідати вимогам пропорційності.
«Межі дозволеного втручання або обмеження прав особи державою у контексті загальних заходів економічної чи соціальної політики мають бути не занадто широкими та здійснюватися таким чином, щоб не порушувати конституційні та конвенційні приписи щодо заборони дискримінації (наприклад обмеження здійснення деяких видів підприємницької діяльності з метою забезпечення національної безпеки та оборони)», – зазначає пан Берназюк.
За словами судді, прикладом легітимного відступу від принципу заборони дискримінації в інтересах національної безпеки є постанова ВС від 10 липня 2019 року у справі № 826/8854/17 за позовом ПАТ «Укртрансгаз» до Антимонопольного комітету України – про визнання протиправним та скасування рішення, яким Постійно діюча адміністративна колегія АМКУ з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель задовольнила скаргу та зобов’язала ПАТ «Укртрансгаз» внести зміни до тендерної документації за вищезазначеною процедурою закупівлі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що вимоги ПАТ «Укртрансгаз» до учасників процедури закупівлі послуг з охорони об’єктів магістрального трубопровідного транспорту, визначені у Додатку 1 до тендерної документації, не можна вважати дискримінаційними, оскільки їх встановлення зумовлено необхідністю виконання позивачем вимог положень чинного законодавства, з огляду на що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні відповідача, не відповідають дійсним обставинам справи, а рішення є протиправним, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.
Розглядаючи цю справу, ВС врахував, що законодавством встановлені певні обмеження здійснення деяких видів підприємницької діяльності з метою забезпечення національної безпеки та оборони, а тому зазначення ПАТ «Укртрансгаз» у тендерній документації вимог до учасників з урахуванням приписів чинного законодавства, зокрема, постанови КМУ № 937, не є підставою вважати такі вимоги дискримінаційними та такими, що порушують антимонопольне законодавство.
