Підстави захисту прав у разі аварійності житла – постанова ВС

У постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 438/887/16-ц, провадження № 61-17748св19, йдеться про підстави захисту житлових прав у разі аварійності житла.

Обставини справи наступні.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про зобов’язання виконкому міськради надати подружжю, яке виховує двох дітей-інвалідів ІІ групи, у постійне користування придатне для проживання жиле приміщення належної площі взамін квартири житловою площею 15,1 кв. м (3,77 кв. м на одного члена сім’ї), яка з 2004 року перебуває в аварійному стані після пожежі. Рішення суду мотивоване, зокрема, тим, що особи, включені до списку черговиків, користуються однаковими правами, тому надання одній сім’ї жилого приміщення позачергово перед громадянами такої ж категорії порушуватиме права цих громадян.

Апеляційний суд це рішення скасував та зобов’язав відповідача привести квартиру, в якій раніше проживала родина, до стану, що відповідає вимогам ст. 50 ЖК УРСР, а до того часу надати сім’ї жиле приміщення з фонду житла для тимчасового проживання, що відповідає санітарним і технічним вимогам за нормами жилої площі, встановленими для проживання громадян у гуртожитках.

Залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків.

Бездіяльність органу влади та неналежне невиконання ним своїх прямих обов’язків, передбачених законом, зокрема щодо приведення будинку (квартири) у стан, придатний для проживання, призвели до позбавлення сім’ї позивачів права на належне житло, гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи скаржника про те, що апеляційний суд вирішив спір, вийшовши за межі позовних вимог, Верховний Суд відхилив.

Відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій із внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відшкодування.

Отже, ухвалення судом рішення про відмову у позові ставить під загрозу гарантовані як національним, так і міжнародним законом принципи ефективного засобу юридичного захисту.

Апеляційний суд застосував передбачений законом  ефективний спосіб захисту порушеного права сім’ї позивачів, які погодилися з таким рішенням суду апеляційної інстанції та не оскаржили його у касаційному порядку.

Доводи касаційної скарги про відсутність доказів аварійного стану спірної квартири колегія суддів відхилила, оскільки саме відповідач у силу своїх повноважень зобов’язаний був вжити заходів щодо встановлення чи спростування цієї обставини, оскільки у Положенні про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання чітко визначено підстави для прийняття виконавчим комітетом місцевої ради рішення про проведення капітального ремонту жилого будинку (жилого приміщення) чи визнання такого житла непридатним  для  проживання.