Спростування недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності – ВС

Спростування недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності – йдеться у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19 (провадження № 61-16277св20).

Обставини справи наступні. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, зокрема, з огляду на те, що відповідач продублював оспорювану інформацію зі статті в журналі, який посилається на матеріали розслідування інтернет-сайту. Апеляційний суд змінив рішення місцевого суду у частині мотивів відмови в задоволенні позову, вказавши також на те, що повідомлення відповідачем про те, що в іншому ЗМІ було розміщено оспорювану позивачкою інформацію, не може бути правовою підставою для притягнення до відповідальності.

ВС (КЦС) скасував постанову апеляційного суду, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, навівши таке правове обґрунтування.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст зобов’язаний подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію. Відповідно до ч. 2 ст. 37 цього Закону, якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана на вимогу заявника опублікувати їх спростування.

Згідно з положеннями ст. 42 зазначеного Закону редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян, зокрема, якщо ці відомості є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього.

У наведених випадках засоби масової інформації звільняються лише від обов’язку щодо відшкодування збитків та моральної шкоди. Оскільки спростування поширеної недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, тому що не має компенсаційного та майнового характеру, то на засоби масової інформації може бути покладено обов’язок опублікувати спростування.

Відповідно до вказаних вище положень Закону саме на відповідача покладаються обов’язки: переконатися у достовірності поширеної ним інформації; у разі відсутності доказів достовірності оспорюваної інформації, утриматися від її поширення; надати суду докази достовірності такої інформації, а в разі їх відсутності – видалити та спростувати її.

Положеннями національного законодавства та сталою практикою Європейського суду з прав людини підтверджується обов’язок відповідача у цій категорії справ перевіряти поширену ним інформацію та її джерела.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що поширена відповідачем інформація не є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншими ЗМІ, а формально зазначив, що відповідач лише послався на статтю в іншому ЗМІ.