Вартість реклами на телебаченні: правова позиція ВС

КАС ВС сформулював правову позицію у справі про визначення вартості розповсюдження реклами на телебаченні.

Обставини даної справи наступні. Товариство, яке здійснює посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, оскаржило податкові повідомлення-рішення столичного департаменту Державної податкової служби, який доводив порушення платником податків ст. 188 ПКУ через заниження позивачем  податкових зобов’язань з податку на додану вартість, а також порушення пунктів 201.1 і 201.10 ст. 20 ПКУ через відсутність реєстрації та несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних. Контролюючий орган мотивував своє рішення щодо порушення ст. 188 ПК України тим, що позивач придбавав у своїх контрагентів (телерадіокомпаній) послуги розповсюдження реклами суцільно, про що свідчать акти надання рекламних послуг, у яких вказано загальну кількість хвилин, вартість та інші показники, а реалізовував на користь клієнтів – із часовим розподілом за вартістю хвилин, нижчою ніж вартість придбання. Відповідач оскаржив у касаційному порядку рішення суду апеляційної інстанції, який задовольнив позовні вимоги, скасувавши рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги (постанова від 3 серпня 2021 року у справі № 640/9753/20) – з огляду на те, що апеляційний суд повною мірою встановив фактичні обставини справи й надав об’єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених позивачем і контролюючим органом.

У ході розгляду справи суди спростували висновки податкового органу, що позивач придбає та реалізовує однакові послуги. Контролюючий орган при встановленні податкових правопорушень помилково вважав, що складовою частиною визначення вартості розміщення рекламних матеріалів є ефірний час, який вимірюється у хвилинах, а також що згідно з договорами та актами прийому-передачі послуг при купівлі та реалізації таких послуг вказується ефірний час, тобто хвилини. Суди встановили, що предметом договорів між телеканалами та позивачем є послуги з телевізійної трансляції рекламних матеріалів позивача та/або клієнтів позивача в ефірі телеканалу по всій території його мовлення. Натомість предметом договорів між позивачем і рекламодавцями є послуги з перевірки реклами на предмет її відповідності умовам договорів та забезпечення розповсюдження реклами в ефірі телеканалів.

Таким чином, позивач придбавав у телеканалів послуги, зокрема з розміщення реклами в ефірі, які фактично використовував для надання власних рекламних послуг, що надавалися вже рекламодавцям, тобто використовувалися в операціях, які є безпосередньою основною господарською діяльністю товариства. Вартість власних рекламних послуг позивача формувалася на підставі окремих укладених із рекламодавцями договорів, такі операції оподатковувалися ПДВ і база оподаткування визначалася на підставі договірної вартості послуг. Позивач протягом перевірених періодів отримував прибуток за результатами власної господарської діяльності, в тому числі з надання рекламних послуг, що підтверджується деклараціями з податку на прибуток позивача.

Колегія суддів КАС ВС погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що формування цін на послуги телеканалів, які придбавав позивач, та цін на рекламні послуги, які він надає рекламодавцям, є різним, відбувається на підставі договорів, що є відмінними за своїм змістом, сутністю та встановлюють специфічні умови, які впливають на ціну таких послуг. Вартість таких послуг не може збігатися та порівнюватися для цілей визначення бази оподаткування ПДВ.

Витрати на придбання в телеканалів послуг із розміщення реклами в ефірі телеканалів для надання власних рекламних послуг входять у вартість рекламних послуг, які згодом надаються рекламодавцям.