Такий спосіб захисту прав, як зобов’язання внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відповідно до п. 56 підрозд. 2 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України до 1 лютого 2017 року, не призведе до ефективного відновлення права платника податків.
Велика Палата ВС (постанова від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15 (провадження № 11-778апп18) дійшла висновку про те, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України на його користь заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач подав до органу державної податкової служби в електронній формі податкову декларацію з податку на додану вартість, в якій заявив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку. Разом з податковою декларацією позивач подав заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування.
Контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку щодо правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, згідно з висновками якої виявилося неможливим підтвердити суму бюджетного відшкодування, що пов’язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгах постачання.
Під час вирішення спору Велика Палата ВС відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі № 21-4371а15, від 2 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 7 березня 2017 року у справі № 820/19449/14. Згідно з правовим висновком ВСУ порядок відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом Державної казначейської служби і не передбачається у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.
Велика Палата ВС врахувала, що закон не встановлює залежність виплати платнику податків бюджетного відшкодування від сплати ПДВ його контрагентами або з підстав незавершення перевірки контрагентів платника податку, а також у зв’язку з відсутністю відповідей на запити податкового органу про проведення зустрічних перевірок по ланцюгах постачання.
При цьому неподання контролюючим органом після закінчення перевірки до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв’язку із цим заборгованості з ПДВ не може позбавити платника податку права на отримання бюджетного відшкодування, за умови, якщо цей платник податку надав документи, передбачені Податковим кодексом України, та не позбавляє платника податку права пред’явити вимоги про стягнення пені.
Тому Велика Палата ВС дійшла висновку, що за відсутності механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві заборгованість бюджету із відшкодування податку на додану вартість.
