ВС роз’яснив нюанси обов’язкового допиту обвинуваченого та порядку дослідження доказів

Факт визнання обвинуваченою особою правильності обставин вчинення злочинного діяння, наведених в обвинувальному акті, не може вважатися допитом обвинуваченого судом у розумінні ст. 351 КПК України.

Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду ВС у справі № 426/14810/18 (провадження № 51-2486км20), який розглянув касаційну скаргу захисника особи, засудженої за грабіж (ч. 1 ст. 186 КК України), на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів.

Скаржник указав, зокрема, на допущені місцевим судом порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, адже суд не переконався, що обвинувачена правильно розуміє зміст фактичних обставин справи, не впевнився у її добровільній позиції щодо застосування цієї норми КПК України, оскільки особа заперечувала викладені в обвинувальному акті фактичні обставини справи та не давала згоди на проведення судового розгляду у спрощеному порядку. Крім того, суд не провів допиту обвинуваченої в розумінні ст. 351 КПК України.

Як зазначив касаційний суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Однак ця норма не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов’язує суд встановити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг і порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов’язково.

Як установлено з аудіозапису ходу судового розгляду в суді першої інстанції, було визначено скорочений порядок розгляду справи з урахуванням позиції особи, яка визнала свою винуватість, їй були роз’яснені наслідки такого порядку дослідження доказів, а також суд переконався у правильності їх розуміння.

Водночас у порушення вимог закону судом не допитано обвинувачену стосовно обставин вчинення злочинного діяння, зокрема щодо часу, місця, способу його вчинення, переліку та вартості викраденого майна, а лише зазначено у вироку, що нею вони не оспорюються. Місцевий суд не проводив безпосереднього допиту обвинуваченої.

Отже, суд першої інстанції, уживши всіх необхідних заходів для того, щоб переконатися в правильності розуміння учасниками судового розгляду тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, та правомірно визнавши недоцільним дослідження доказів у повному обсязі, не здійснив допиту обвинуваченої, показання під час якого мали бути покладені як докази в обґрунтування вироку.

ККС ВС скасував судові рішення місцевого та апеляційного судів і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.